Завдання 2. Потребує короткої відповіді. Оцінюється за 30-бальною системою.

Дайте визначення понять «індивідуальність» та «особистість».

Індивідуальність - це поняття розкриває людину як самобутнього індивіда в його неповторній здат¬ності бути самим собою. Індивідуальність людини полягає не в тому, що кожний інди¬від є неповторний, хоча і в цьому також полягає момент його індивідуалізації, а в тому, що кожна людина - індивід - це окремий, самобутній світ, який, будучи включеним у навколишній світ, у ту чи іншу соціальну структуру, зберігає при цьому відносну самостійність. Звичайно самостійність індивіду впливає на його неповторність, але й одночасно і на загальну властивість, що пов'язує його з родом. Кожна індивідуальність набуває своєї самостійності, насамперед, як елемент роду, завдяки тій ролі, яку він віді¬грає в її бутті. Особистість - фіксує стійку систему соціально значимих рис, що характеризують індивід як продукт суспільного розвитку та включення індивідів у систему соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності та спілкування. Особистість - це кінцевий результат розвитку соціального і біологічного начал людини, це завжди духовно розвинута людина. їй притаманні такі якості, як: • Розум, мудрість, • Емоції, воля, • Навички, вміння, • Переконання, самооцінка, • Рішучість, ризикованість, • Любов, ненависть, • Пристрасть, імпульсивність, • Тощо. Ці якості мають як природні, так і соціально значущі риси. При розгляді людської особистості визначальну роль відіграє духовний світ лю¬дини. Це складне утворення, якому притаманні різні структурні елементи: воля, раціональна сфера, емоційно-чуттєва сфера.

Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

А) Наукове прогнозування спирається на пізнання закономірностей поточних процесів. У процесі наукового прогнозування досліджуються причини виникнення та умови спостереження певних явищ і подій, а також шляхи і засоби досягнення поставленої мети.

Б) Дедуктивний метод – це така форма мислення, яка виводить загальне з часткового.

ВАРІАНТ № 29

Завдання 1. Розкрийте основні положення твору К.Маркса «Передмова до критики політичної економії».

У передмові до праці "До критики політичної економії" (1859) К. Маркс формулює сутність матеріалістичного розуміння історії. "В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні необхідні, незалежні від їх волі відносини – виробничі, які відповідають певному ступеневі розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому зводиться юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. На певному етапі свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають в суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки їх юридичним виразом – з відносинами власності, в межах яких вони до цих пір розвивалися. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді наступає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При цьому, необхідно завжди відрізняти матеріальний... переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських – тобто від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його вирішення. Як про окрему людину не можна судити, виходячи з її власних думок про себе, так само не можна судити про подібну епоху перевороту з її свідомості... Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона створює достатній простір, і нові, більш високі виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж визріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди тільки такі задачі, які воно здатне розв'язати, тому що при ближчому розгляді завжди виявляється, що сама задача виникає лише тоді, коли матеріальні умови її розв'язання вже є в дійсності або, в крайньому разі, перебувають в процесі становлення... Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва..., але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для примирення цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства".

Завдання 2.Визначте основні ознаки Античної філософії.

Антична філософія є початком європейської філософії. Вона набула автономного характеру розвитку; постала відкритою та доступною; терпима до різних ідей та позицій; надзвичайно динамічна у розвитку.

Етапи:

1. Рання класична, натурфілософія. Обєкт дослідження – природа (космос). Проблема – пошук вихідного початку буття («архе», із чого все?). Фалес, Піфагор, Геракліт.

2. Висока класика . Обєкт осмислення – усі сфери людської життєдіяльності. Софісти. Сократ ( пошук знань у самих собі) , Платон ( ідеї – незмінні сутнісні основи буття і речі), Арістотель (створив науку про закони та форми правильного мислення - логіку).

3. Пізня класика,завершальний етап. З руйнуванням класичного полісу – індивідуалістична, суб’єктивно забарвлена, спрямована на захист окремого індивіда. Школи : епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, неоплатонізм.

Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси:

– теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);

– натурфілософія (не віддиференційована від конкретно-емпіричного знання);

– відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття (вперше питання про відношення мислення і буття поставив Парменід (VI– V ст. до н. е.) у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом);

– наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція) розглядається як певна конкретна речова структура);

– стихійна діалектика.

Завдання 3.

А) Індукція – це метод пізнання, у процесі якого мислення рухається від …знання часткового.. до …знання загального…..;

Б) Діалектика – це метод філософії, який розглядає матеріальний та ідеальний, об’єктивний та суб’єктивний світ у процесі … всезагального розвитку…..;

ВАРІАНТ № 30

Завдання 1.Розкрийте основні положення твору Аристотеля «Метафізика».

Філософію Арістотель ділить на три галузі: 1. Теоретичну – про буття, називаючи її "першою філософією", наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання. 2. Практичну – про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності. 3. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості. Теоретичну філософію Арістотель називає також "метафізикою" і основні її положення висвітлює в головній своїй філософській праці "Метафізика". "Метафізика" складається з 14 книг. Арістотель піддає критиці вчення Платона про ідеї, зокрема, про відділення ідеї-сутності від чуттєво сприйнятої речі. Тут він висвітлює своє тлумачення питання про співвідношення в бутті загального й одиничного. За Арістотелем, одиничне – це те, що існує лише "де-небудь" і "тепер", воно сприймається чуттями. Загальне – це те, що існує в будь-якому місці ("скрізь") і в будь-який час ("завжди") і проявляється за певних умов в одиничному. Воно є предметом науки і пізнається розумом. Загальне існує лише в одиничному і пізнається лише через чуттєво-сприйнятливе одиничне. Для розуміння всього існуючого слід виділити, на думку Арістотеля, чотири причини існування речей. 1. Матеріальна причина, або матерія. Тобто те, з чого виникають речі. 2. Формальна причина, або форма. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю. Поняття форми в Арістотеля як начала речей близьке платонівському поняттю ідей як моделі речей. 3. Рушійна причина. Це – джерело, звідки бере початок рух. Так, людина, що дала пораду, є причиною, батько є причиною дитини. 4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію). Арістотель розглядає матерію і форму в їх єдності взаємозв'язку, розвиває думку про розвиток природних явищ як про оформлення матерії. При цьому форма – активна, матерія – пасивна. Матерія – лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Сутністю буття речі, за Арістотелем, є її форма. Отже, форму він ототожнює з суттю речі. Форма – це не якість, не кількість, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Вона вічна і незмінна. Матерія, на думку Арістотеля, вічна, пасивна, нежива. Вона є чистою можливістю, а форма – реалізація цієї можливості. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ. Життя, за Арістотелем, є прагненням матерії до оформлення, до прояву закладеної в ній ідеї руху та сили. Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, як і взагалі не існує світу та життя. Життя та світ – це рух. Джерелом руху є нерухоме, а рушійним началом є Бог. Рух, за Арістотелем, є перехід чого-небудь із можливості в дійсність. Він виокремлює такі роди (види) руху: 1) якісний, або зміни; 2) кількісний – збільшення і зменшення; 3) переміщення – просторовий рух. До них приєднується четвертий рід, що зводиться до перших двох – виникнення і знищення.

Завдання 2.Назвіть історичні типи діалектики.

1. Антична (стихійна, натуралістична). Представники: Сократ, Платон, Арістотель, школа атомістів (Левкіпп, Демокріт, Епікур), Елейська школа (Зенон, Елейський) «Пошук загального-начала начал» Сократ: - технологія «границь» - звести все до одного загального виду - індукція, дедукція «Діалектичне тлумачення процесів» Зенон Арістотель: - вчення про категорії як початок і основу всьому 2. Гегелівська діалектика (об’єктивно-ідеалістична): - Джерело будь-якого розвитку знаходиться в саморозвитку поняття, тобто має духовну основу - розум всюди зустрічаються із суперечністю. Суперечність це не анатомія, а нормальна праця розуму - всі істини проблеми проявляються у формі суперечності 3. Марксистська діалектика (матеріалістична). Представники: К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін. К.Маркс відкинув абстрактно-філософське тлумачення дійсності, які притаманні діалектиці Гегеля і поставив питання про вироблення інтегрального бачення розвитку наукового пізнання та історичного процесу. Ф. Енгельс засновник діалектики матеріалізму як всезагальної функції, яка охоплює природу, суспільство.