3. Контркультура - концепція культури, яка актуалізує архаїчні пласти психіки людини та продукує негативне відношення до «старої культури»

ВАРІАНТ № 25

Завдання 1. Потребує повної відповіді. Оцінюється за 50-бальною системою.

Розкрийте основні концепції походження та сутності свідомості. Проаналізуйте співвідношення онтогенезу та філогенезу.

Свідомість – здатність людини відображати світ в ідеальних образах.

Релігійна – свідомість є проявом «іскри Божої», вкладеної в людину Богом при творенні світу. Зводить свідомість людини до трансцендентного , абсолютного вищого, не обмежує її аспектами існування людини та виживання. Залишає поза розглядом зв'язок свідомості з людським організмом, соціальною історією. Не пояснює походження свідомості, а лише те, для чого дана.

Дуалістична – в основі всіх світових процесів лежать два начала : духовне та матеріалістичне. Свідомість є виявленням духовного начала буття.

Концепція єдиного інформаційного поля. Свідомість є одним із проявів дії єдиного світового інформаційного поля. Усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому існує єдине поле інформаціх усіх світових процесів та явищ.

Концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці. Людина і свідомість формуються в міру розвитку суспільної праці. Проте, ця теорія не пояснює чому процес формування свідомості був фактично взагалі відсутній у часи праці зі знаряддями, а зявився згодом.

Концепція еволюції. Свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності. У варіанті дарвінської теорії стверджувалось, що через пристосування до умов довкілля відбувалось вдосконалення організмів і виникала психіка та свідомість. Цю теоргію відкидають, тому що людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скільки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички.

Концепція активного діяльного само породження людини на основі природно-космічних передумов. .теорія панспермії – насіння життя за сприятливих умов сприяє розквіту життя й його свідомих проявів.

Онтогенез – індивідуальний розвиток організму з моменту утворення до смерті.

Філогенез – історичний розвиток як окремих видів і груп організмів, так і органічного світу в цілому. За Гегелем, філогенез повторює онтогенез, тобто закономірності становлення сутності людини повторюють закономірності становлення об’єктивної реальності.

Філогенез включає три рівні самосвідомості – свідомості, що рефлексує, предметом якої стає сама людина:

1. Психологічна самосвідомість : самоусвідомлення. В онтогенезі – період міфологічного світогляду первісного ладу, у якому людина мала свідомість , але не мала самосвідомості.

2. Соціальна самосвідомість : усвідомлення соціальної нерівності.

3. Філософська самосвідомість : сутнісна самосвідомість . Сутнісь людей є одна для всіх і тому філософська самосвідомість виражає себе суперечністью .

Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: "Що таке душа?", "Як вона співвідноситься з предметним світом?" При відповіді на ці питання погляди філософів розділились. У релігії душа людини з самого початку розглядається як вияв божественного, надприродного розуму. Вона є "іскрою Божою", яку Бог забирає, коли карає людину. Об'єктивні ідеалісти (Платон, Г. Гегель та ін.) розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей; зовнішній світ, на їх думку, визначається світом ідей, абсолютним духом, світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються. Суб'єктивні ідеалісти (Д. Берклі, Е. Мах, Д. Юм та ін.) виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів. Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Biн теж не зміг пояснити суть взаємозв'язку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини. Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Однак вирішити питання, як свідомість виникає в процесі розвитку матерії, їм не вдалося. Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу. Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію. Кожному рівню структурної організації матерії відповідає специфічна форма відображення. Розвиток структури матеріальних систем супроводжується появою нових типів відображення. Сьогодні виокремлюють такі його типи: відображення в живій природі, відображення в неживій природі, відображення в суспільстві. Нарівні неживої природи відображенню властивий пасивний, некерований характер. Прикладом є ерозія ґрунту, зміни в гірських породах внаслідок землетрусів, усі фізико — хімічні взаємодії. На рівні живої матерії, але такої, яка ще себе пе усвідомлює, виникає активно-пристосувальне відображення. Воно характерне для рослинного і тваринного світу. У живих істот на цьому рівні з'являється нервова система, органи чуття. На рівні соціально організованої матерії виникає свідомість — якісно нова форма відображення. її можна назвати активно-перетворювальною. Свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, а й бере активну участь у його творчому перетворенні. Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.

Завдання 2. Потребує короткої відповіді. Оцінюється за 30-бальною системою.

Дайте визначення волюнтаризму та фаталізму.

Волюнтаризм – напрям у філософії, що проголошує основою буття волю. Діяльність, що керується лише суб’єктивними бажаннями та рішеннями.

Фаталізм – концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначений Богом, його волею.

Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

Виберіть і вставте правильну відповідь:

А) «У людини існування передує сутності» (Сартр):

а) бажанням

б) волі

в) сутності

г) інтересам

Б) «Мислю – це означає існую» (Декарт).

а) існую

б) пізнаю

в) дію

ВАРІАНТ № 26

Завдання 1. Потребує повної відповіді. Оцінюється за 50-бальною системою.

Розкрийте основні положення праці І. Канта «Критика чистого розуму».

До Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає, а світ діє на неї. Кант «перевернув» це співвідношення. Він проголосив, що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед розумової) активності.

Найпершими джерелами знання за Кантом постають чуття, через які реальність нам дається та які постачають матеріал для знання і пізнання та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Чуття, за Кантом, дають нам матеріал неоформлений , самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо для того, щоб через це вже отримати знання. Розсудок , володіючи формами думки, упорядковує та оформлюєє матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Ці форми за Кантом є апріорними – перед досвідними, поза досвідними, тобото розсудок сам у собі їх віднаходить. Таким чином, індивід, що приступає до пізнання все розпоряджається наявними у ньому формами (апріорними). Наукове пізнання, за Кантом, є синтез чуттєвого та розсудного.

Далі Кант встановлює різницю між аналітичними та синетичними судженнями. Перші носять пояснюючий характер, а другі – розширяють наші знання.

Розуміючи, що його вчення прагне обмежити розум, І. Кант вважав: те, що втрачає пізнання, виграє віра. Якщо Бог не може бути сприйнятим ні в якому досвіді, не належить до світу явищ, то, за І. Кантом, неможливий не лише ніякий доказ, а й будь-яке спростування його існування. Релігія є предметом віри, а не науки. Вірити в Бога, за І. Кан¬том, не лише можливо, а й необхідно, тому що без віри неможливо примирити вимогу моральної свідомості з фактами зла, що панує в людському житті. Слід зазначити, що мотиви, згідно з якими Кант розвиває свою критику розуму, не зводяться до того, щоб підпорядкувати розум вірі. Він прагнув з'ясу¬вати: по-перше, джерела різних видів знання — наукового і філософського; по-друге, засади досто¬вірності знання в математиці і в природознавстві; по-третє, з'ясувати форми і категорії наукового мислення. Розуміючи, що його вчення прагне обмежити розум, І. Кант вважав: те, що втрачає пізнання, виграє віра. Якщо Бог не може бути сприйнятим ні в якому досвіді, не належить до світу явищ, то, за І. Кантом, неможливий не лише ніякий доказ, а й будь-яке спростування його існування. Релігія є предметом віри, а не науки. Вірити в Бога, за І. Кан¬том, не лише можливо, а й необхідно, тому що без віри неможливо примирити вимогу моральної свідомості з фактами зла, що панує в людському житті. Слід зазначити, що мотиви, згідно з якими Кант розвиває свою критику розуму, не зводяться до того, щоб підпорядкувати розум вірі. Він прагнув з'ясу¬вати: по-перше, джерела різних видів знання — наукового і філософського; по-друге, засади досто¬вірності знання в математиці і в природознавстві; по-третє, з'ясувати форми і категорії наукового мислення.

Завдання 2. Потребує короткої відповіді. Оцінюється за 30-бальною системою.

Дайте визначення філософії як теоретичному рівню світогляду.

Філософія як теоретичний рівень світогляду постає свідомою та усвідомленою інтелектуальною діяльністю , є авторською формою мислення та інтелектуальної творчості.

Знаменує виділення людини із природи, а окремого індивіда із людської первинної спільності, постає індивідуальною формою світоглядного самовизначення людини. Пояснює свої твердження. Характеризується дискурсивним, аналітико – синтетичним мисленням.

Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

А) Першим рівнем пізнання є чуттєвий;

Б) Агностицизм – це напрямок у філософії, який заперечує принципову можливічсть пізнання світу та розкриття його сутності.

ВАРІАНТ № 27

Завдання 1. Розкрийте основні ідеї твору П. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого»

 Відомим філософом другоі половини Х!Х ст. був П.Юркеви(1827 – 1874 рр.), професор Київської духовної академії. У1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л.Фейєрбаха та М.Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскількі в основі світу лежить божествена мета, яку здіснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважав не можливим, щоб свідомість походила з матеррії. Таким чином він активно виступав проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу. Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини

Завдання 2. Сформулюйте загрози майбутнього, про які йдеться в праці Е. Тоффлера «Футурошок».

Е. Тоффлер у цій роботі передбачав, що дуже скоро кардинальні зміни можуть захлеснути людей, організації і навіть цілі країни, що веде до дезорієнтації і руйнує здатність ухвалювати розумні рішення, необхідні для адаптації. В книзі провіщалися трансформація сім’ї, виникнення марнотратного суспільства споживання, кардинальні зміни у сфері освіти, генетична революція. Згідно з підходом Е. Тоффлера, у найближчі десятиріччя пріоритету набудуть знання, розумові здібності людини як символічна, невичерпна форма капіталу. Цей капітал буде доступний величезній кількості людей; головною формою власності виступатиме інформація, отримувана в результаті знань. Учений вважає, що відбудеться кардинальна зміна природи влади, підвищення її якості й дає три характеристики влади: 1) влада низької якості, що ґрунтується на силі, загрозі її застосування, брутальному примусі; 2) влада середньої якості, заснована на багатстві; 3) влада вищої якості — влада знання, яке підпорядковує собі силу й багатство, стає визначальним чинником влади. Політичне життя в майбутньому, вважає американський вчений, набуватиме нових параметрів. Принцип меншості буде витіснено принципом більшості. Відбудеться поступова відмова від представницької демократії із суб'єктивними поглядами й рішеннями її політиків на користь "напівпрямої", "мозаїчної" демократії, зорієнтованої на окрему людину. Бюрократична система буде витіснена шляхом децентралізації влади й реалізації принципу розподілу відповідальності при ухваленні рішень. У зв'язку з тим, що інформаційні технології знищують попередні принципи поділу праці й спеціалізації, вони сприятимуть у майбутньому створенню нової організаційної антибюрократичної структури.

Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

Співставте наступні поняття та їх визначення:

1.Номіналізм- філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

2. Реалізм- філософський напрям, згід¬но з яким загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей.

ВАРІАНТ № 28

Завдання 1. Потребує повної відповіді. Оцінюється за 50-бальною системою.

Розкрийте сутність основних категорій діалектики.

Діалектика - це вчення про найбільш загальні закони розвит¬ку природи, суспільства та пізнання і сформова¬ний на цьому вченні універсальний метод мис¬лення та діяльності. Категорії — це універсальні форми людського мислення. Для діалектики характерним є форму¬вання парних категорій, які відображають "по¬лярні" сторони цілісних явищ, процесів. Середі розмаїття зв'язків реального світу філософське | пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'яз¬ків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єд¬нані в дві групи категорій. Перша група поєднує детермінаційні зв'язки. До і неї належать категорії: "сутність — явище", "при¬чина — наслідок", "необхідність — випадковість", "можливість — дійсність". Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудо¬ву" буття. Це такі категорії, як "одиничне — за¬гальне", "форма — зміст", "частина — ціле" тощо. Дамо коротку характеристику цих категорій. Сутність — явище. Будь-якому розвиткові вла¬стива взаємодія сутності і явища. Категорія сут- ності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і не¬обхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі — випад¬кове й одиничне.

Причина — наслідок. Основну роль у філо¬софському пізнанні відіграє принцип детермініз¬му. Цей принцип відображає той факт, що всі про¬цеси в світі детерміновані, тобто виникають, роз¬виваються і зникають закономірно, внаслідок пев¬них причин, обумовлені ними. Причина — це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни. Явище (або зміни в ньому), породжене причи¬ною, називається наслідком. Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного.

Необхідність — випадковість. Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії не¬обхідності і випадковості відображають певні ас¬пекти цього взаємозв'язку. Необхідність — це об¬умовлений зв'язок явищ, за якого поява "події — причини" неминуче викликає певне "явище — наслідок". Випадковість — це такий зв'язок при¬чини і наслідку, за якого причинність допускає -реалізацію будь-якого наслідку із багатьох мож¬ливих альтернатив. При цьому, який саме конк¬ретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно пе¬редбачити і вирахувати. Випадковість є форма прояву необхідності. їй властиві непостійність, невизначеність. Але і не¬обхідність, і випадковість можуть бути пов'язані із сутністю явищ, подій. Так, суттєві зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, мають не¬обхідний характер, випадковим явищем є конк¬ретні політичні діячі чи партії, що спрямовують, реалізують ці зміни. Можливість — дійсність. Можливість і дійсність це два послідовних ступені, етапи становлення і розвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія мож¬ливість відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалі¬зації можливого. Дійсність є конкретною існую¬чою форму предмета. Направленість об'єктивного розвитку в світі виключає будь-який варіант крім руху від можливого до дійсного. Сьогодення дик¬тує людству два варіанти можливої майбутньої дійсності: або воно сформує таку технологію свого розвитку, за якої буде успішно функціонувати в гармонії з природою, або загине внаслідок глобаль¬ної екологічної катастрофи. Одиничне — загальне. Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він вла¬стивий всім явищам, предметам, процесам, а та¬кож людському мисленню. Пізнання світу перед¬бачає вміння порівнювати предмети, явища, вияв¬ляти їх подібність і різницю, усвідомлювати оди¬ничний характер реальних предметів, класифіку¬вати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий пред¬мет, явище, процес, що відрізняється за своїми про¬сторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесів. Одиничне ] має специфічні характеристики, які становлять його унікальну визначеність. Одиничне і загальне перебувають в діалектич¬ному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в "чи¬стому" вигляді. Воно завжди реалізується в оди¬ничному і через одиничне. Одиничне, в свою чер¬гу, входить в ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси. Так, загальним для всіх цивілізованих народів є наявність демократичної держави, але кожний з них реалізує державу в особ- І ливій формі, яка може мати унікальні, неповторні аспекти. Форма — зміст. Під змістом розуміють єдність І суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного пред-1 мета, явища, процесу. Форма — зовнішнє упоряд¬кування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існу¬вання певного змісту. Форма і зміст відображають різні, але нероз¬ривно пов'язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми. Особливо це помітно в соціаль¬них процесах. Застарілі форми і методи можуть гальмувати розвиток того чи іншого процесу. Але нові форми, ефективні методи впорядкованості процесу здатні здійснювати могутній стимулюю¬чий вплив на його подальший розвиток.