
- •Глава 1. Теоретичні основи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
- •Глава 2. Організаційна система управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •Глава 3. Управління персоналом
- •Глава 4. Основи маркетингової діяльності
- •Глава 5. Стратегічний менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
- •Глава 6. Фінансовий менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
- •Глава 7. Менеджмент у міжнародних корпораціях
- •Глава 12. Вирішення міжнародних комерційних спорів
- •Глава 13. Державне управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •Глава 14. Міжнародний розвиток торгових відносин
- •Глава 15. Зовнішньоекономічні відносини України
- •Глава 16. Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз і приєднання до гатт/сот
- •Глава 1 Теоретичні основи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
- •1.1. Зовнішньоекономічна діяльність в україні
- •1.1.1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
- •1.2. Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
- •1.2.1. Принципи зовнішньоекономічної діяльності
- •1.3. Еволюція поглядів на управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •1.3.1. Класичні концепції міжнародної торгівлі
- •1.3.2. Регулятивні теорії розвитку
- •1.3.3. Сучасні концепції міжнародної торгівлі
- •1.4. Функціональний та предметний підходи в менеджменті
- •1.5. Предмет і завдання курсу
- •Глава 2 Організаційна система управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •2.1. Основні види зовнішньоекономічної діяльності
- •2.1.1. Міжнародна торгівля
- •2.1.2. Міжнародний лізинг
- •2.1.3. Використання активів із-за кордону
- •2.1.4. Контрактні форми зовнішньоекономічної діяльності
- •2.1.5. Міжнародні інвестиції
- •2.2. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •2.3. Чинники управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •2.4. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •2.5. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності через посередників
- •2.6. Контрактні форми зовнішньоекономічної діяльності
- •2.7. Ліцензування і франчайзинг
- •Глава 3 Управління персоналом
- •3.1. Сутність управління персоналом
- •3.1.1. Система управління персоналом
- •3.1.2. Стратегія управління персоналом
- •3.2. Структура управління персоналом
- •3.2.1. Планування персоналу
- •3.2.2. Підбір персоналу
- •3.2.3. Оцінювання персоналу
- •3.3. Навчання та підвищення кваліфікації
- •3.4. Атестація і ротація кадрів
- •3.5. Мотивація персоналу
- •3.6. Соціальне партнерство
- •Глава 4 Основи маркетингової діяльності
- •4.1. Маркетингова діяльність
- •4.1.1. Сутність маркетингу
- •4.1.2. План маркетингу
- •4.2. Особливості міжнародного маркетингу
- •4.3. Інструментарій маркетингу
- •4.4. Організаційна структура маркетингової діяльності
- •4.5. Технологія маркетингової діяльності
- •Глава 5 Стратегічний менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
- •5.1. Стратегія у зовнішньоекономічній діяльності
- •5.2. Вибір стратегічного профілю зовнішньоекономічної діяльності
- •5.3. Стратегічне планування
- •5.3.1. Зміст і послідовність стратегічного планування
- •5.3.2. Розробка стратегії поведінки підприємства на зовнішньому ринку
- •5.3.3. Процес стратегічного планування
- •5.3.4. Місія і цілі організації
- •5.3.5. Аналіз зовнішнього середовища
- •5.3.6. Аналіз сильних і слабких сторін організації
- •5.4. Розробка базової стратегії
- •5.4.1. Антидемпінгові розслідування
- •5.5. Стратегія експорту
- •5.6. Стратегія імпорту
- •5.7. Глобальна стратегія
- •5.8. Стратегічний контроль
- •Глава 6 Фінансовий менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
- •6.1. Сутність фінансового менеджменту
- •6.2. Міжнародні розрахунки
- •6.2.1. Банківський переказ
- •6.2.2. Чеки у зовнішній торгівлі
- •6.2.3. Вексель
- •6.3. Міжнародні валютні ринки
- •6.4. Фінансування зовнішньої торгівлі
- •6.5. Ризики у міжнародних розрахунках
- •Глава 7 Менеджмент у міжнародних корпораціях
- •7.1. Транснаціональні корпорації
- •7.2. Особливості функцій менеджменту і планування в міжнародних корпораціях
- •7.2.1. Планування в тнк
- •7.3. Прийняття управлінських рішень у транснаціональних компаніях
- •7.4. Організаційна структура міжнародних корпорацій і культура їх діяльності
- •7.5. Управління персоналом у міжнародних компаніях
- •7.6. Керівництво, комунікації і контроль у транснаціональних корпораціях
- •Глава 8 Міжнародна логістика
- •8.1. Поняття логістики: сутність і значення
- •8.2. Концепція і структура логістики
- •8.3. Логістична система як складова менеджменту
- •8.4. Створення міжнародних логістичних систем
- •Глава 9. Юридичний характер менеджменту. Право і менеджмент
- •Глава 10 Види підприємництва в зовнішньоекономічній діяльності
- •10.1. Форма і організація підприємств
- •10.2. Фізичні особи
- •10.3. Юридичні особи
- •10.3.1. Товариства
- •10.3.2. Товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства
- •10.3.3. Інші об'єднання
- •10.4. Державні торгові підприємства
- •10.5. Представництва і агентства підприємств
- •Глава 11 Види міжнародних угод торгового характеру
- •11.. Купівля-продаж товару
- •11.1.1. Укладання договору
- •11.1.2. Виконання зобов'язань за договором
- •11.1.3. Наслідки невиконання договору
- •11.1.4. Неможливість виконання
- •11.2. Міжнародні транспортні перевезення
- •11.3. Страхування
- •11.4. Платіж. Правові основи здійснення платежу
- •11.5. Гарантії і фінансування купівлі-продажу
- •11.6. Зберігання товару на складі
- •11.7. Товарообмін. Бартер
- •11.8. Передача технології. Захист інтелектуальної власності
- •11.9. Торгівля послугами
- •11.9.1. Фінансові і банківські відносини
- •11.9.2. Страхові підприємства
- •11.9.3. Юридичні й бухгалтерські послуги
- •11.9.4. Транспортні послуги
- •11.9.5. Телекомунікації
- •11.9.6. Будівництво
- •11.9.7. Гірнича справа
- •11.10. Інвестиції
- •Глава 12 Вирішення міжнародних комерційних спорів
- •12.1. Переговори
- •12.3. Третейський суд
- •12.4. Виконання іноземних судових рішень
- •Глава 13 Державне управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •13.1. Роль права і держави. Обмеження влади держави
- •13.2. Регулювання імпорту
- •13.2.1. Цілі обмеження імпорту
- •13.2.2. Засоби обмеження імпорту
- •1) Кількісні обмеження, квоти і ліцензування імпорту;
- •4) Митні процедури;
- •13.2.3. Міжнародні зусилля щодо зменшення нетарифних обмежень імпорту
- •13.2.4. Кількісні обмеження, квоти і ліцензування імпорту
- •13.2.5. Державні закупки
- •13.2.6. Стандарти на товари
- •13.2.7. Митні процедури
- •13.2.8. Захист вітчизняних виробників від імпорту
- •13.2.9. Обмеження імпорту. Фінансовий контроль
- •13.3. Регулювання експорту
- •13.3.1. Ситуація у світі
- •13.3.2. Регулювання експорту в україні
- •13.4. Регулювання інвестування. Передача технологій
- •13.5. Створення закордонних підприємств і представництв
- •13.6. Регулювання торгівлі послугами
- •Глава 14 Міжнародний розвиток торгових відносин
- •14.1. Найважливіші міжнародні угоди
- •14.1.1. Конвенція юнсітрал про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
- •14.1.2. Міжнародні правила перевезення товарів
- •14.1.3. Конвенції про платежі
- •14.2. Головні міжнародні організації
- •14.2.1. Світова організація торгівлі
- •14.2.2. Міжнародний валютний фонд і світовий банк
- •14.2.3. Організація економічного співробітництва і розвитку
- •14.2.4. Європейський союз
- •14.2.5. Меркосур
- •14.2.6. Андський пакт
- •14.2.7. Асоціація країн південно-східної азії (асеан)
- •14.2.8. Карибський спільний ринок (каріком)
- •14.2.9. Європейський банк реконструкції та розвитку
- •14.2.10. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (нафта)
- •14.2.11. Конференція оон з торгівлі і розвитку (юнктад)
- •14.2.12. Гууам
- •14.2.13. Організація чорноморського економічного співробітництва
- •14.2.14. Співдружність незалежних держав
- •Глава 15 Зовнішньоекономічні відносини України
- •15.1. Формування відкритої економіки
- •15.2. Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі
- •15.3. Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії
- •15.4. Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики
- •Глава 16 Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз і приєднання до гатт/сот
- •16.1. Лібералізація міжнародної торгівлі в рамках гатт і сот
- •16.2. Процес інтеграції україни в єс
- •16.3. Митний союз і зони вільної торгівлі
12.4. Виконання іноземних судових рішень
Виконання рішень іноземних державних судів. Не виключено, що рішення, винесене судом, повинен виконувати суд іншої країни. В міжнародній практиці склалося два механізми виконання іноземних судових рішень:
1) безпосереднє застосування іноземних судових рішень. У рамках такої процедури суд країни А приймає рішення про те, що рішення суду країни Б підлягає обов'язковому виконанню в країні А, так ніби воно було винесено судом країни А. Цей механізм зустрічається нечасто;
2) визнання іноземних судових рішень. У рамках такої процедури відбувається наступне:
а) суд країни А вирішує, що, оскільки справа вже розглянута судом країни Б, її не потрібно розглядати знову;
б) таке рішення суду є підставою для початку нового судового розгляду в країні А;
в) суд країни А на основі поданого документа про визнання рішення суду країни Б приймає рішення в справі;
г) рішення суду виконується в країні А.
Цей механізм зустрічається частіше, ніж попередній.
Варто мати на увазі, що в деяких країнах іноземні судові рішення взагалі не визнаються, а розглядаються тільки як факт, що має відношення до справи.
Примусове виконання рішень іноземних третейських судів. Торговці, як правило, не схильні звертатися в державні суди, тому що практично жодна країна не визнає рішень іноземних державних судів. Такі судові рішення визнаються тільки в деяких випадках, найчастіше, якщо між відповідними державами укладена угода про це. Така угода, наприклад, була укладена між країнами - членами Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Деякі країни визнавали іноземні судові рішення односто-ронньо або за якихось умов. Як правило, щоб бути визнаним, рішення іноземного державного суду мало відповідати певним критеріям.
Є й інші причини, що зробили державні суди "непривабливими" для торговців:
- розгляд у державному суді може призвести до розірвання ділових відносин, до втрати постійних клієнтів і т.ін.;
- при розгляді справи в суді сторони змушені розголошувати будь-яку інформацію, яка стосується справи, в тому числі конфіденційну.
Тому дуже часто торговці вирішують свої спори в третейських судах. Рішення третейського суду в багатьох випадках виконується добровільно. Якщо рішення третейського суду сторона, що програла, не
виконує добровільно, воно підлягає примусовому виконанню через державний суд. Якщо сторона, що програла, знаходиться в тій країні, де було винесене рішення третейського суду, то рішення виконується, звичайно, без ускладнень. Щодо виконання рішень третейських судів, розташованих в інших країнах, то тут могли виникнути труднощі.
Але не у всіх країнах система третейських судів розвивалася однаково. В багатьох державах суди довгий час обережно ставилися до третейських судів і тому намагалися не визнавати рішення будь-яких третейських судів, як вітчизняних, так і іноземних. З іншого боку, законодавча влада багатьох країн ставилася до арбітражу прихильно, і вже наприкінці дев'ятнадцятого - на початку двадцятого століття почали прийматися закони, які вимагають визнавати рішення арбітражних судів. Як правило, рішення мають визнаватися, якщо вони відповідають певним вимогам, наприклад, дотриманню процедурних правил при розгляді спору і т.ін.
Після Другої світової війни практично в усіх країнах державні суди визнають і виконують рішення "вітчизняних" третейських судів. Рішення ж іноземних арбітражних судів, як правило, не виконуються в інших країнах або ж їхнє виконання обумовлене цілим рядом обставин, які у різних країнах не однакові. Такі рішення в більшості випадків здійснюються тільки на основі взаємності, наприклад, відповідно до двостороннього міжнародного договору. Проблема в тому, що далеко не всі країни уклали такий договір.
Конвенція ООН 1958р. про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень. Менеджери, торговці, політики давно прагнули подолати ускладнення в процесі міжнародної торгівлі. Велику роль у спрощенні міжнародної торгівлі відіграла Конвенція ООН 1958 р. "Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень" (далі в цьому підрозділі - Конвенція).
Основні положення Конвенції:
1. Державні суди в кожній державі - учасниці договору зобов'язані визнавати і виконувати рішення третейських судів будь-якої іншої держави - учасниці договору.
2. Державний суд повинен передати спір у відповідний третейський суд, якщо:
- сторони спору уклали між собою угоду про передачу її спору в третейський суд, і
- хоча б одна із сторін попросить це зробити, і
- зазначений державний суд не дійде висновку, що арбітражна угода не має юридичної сили або втратила силу, або не виконується.
3. Державний суд будь-якої договірної держави зобов'язаний визнавати і виконувати іноземні арбітражні рішення, винесені в інших договірних державах. Державний суд може не визнавати таких рішень тільки тоді, коли:
а) про це просить одна зі сторін спору, для якої винесено рішення, і
- сторона арбітражної угоди була за застосовуваним до неї законом якоюсь мірою недієздатна або ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки - за законом країни, де рішення було винесено, або
- сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином сповіщена про призначення арбітра, або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла надати свої пояснення, або
- іноземне арбітражне рішення винесено за спором, який не передбачений або не підпадає під арбітражну угоду або арбітражне застереження в договорі, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, проте якщо постанови охоплюються арбітражною угодою або арбітражним застереженням, то вони можуть бути відділені від тих, що не охоплюються такою угодою або таким застереженням. Отже, у частині арбітражного рішення, що містить постанови з питань, охоплюваних арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнано і приведено у виконання, або
- склад арбітражного органу чи арбітражний процес не відповідали договору сторін, або, за відсутності такого, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або
- рішення ще не стало остаточним для сторін, або було скасоване, або припинене компетентною владою країни, де його було винесено, чи країни, закон якої застосовано;
б) компетентна влада країни, яка має визнати і привести у виконання рішення, вирішить, що:
- об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або
- визнання і приведення у виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.
Остання вимога про "публічний порядок" по-різному трактується в різних країнах. Суди деяких країн приймали рішення, у яких поняття "публічний порядок" розуміється вузько і охоплює тільки основні уявлення про мораль і моральність країни суду. У США суди визнавали іноземні рішення, що мали відношення до законодавства США про цінні папери і фондову біржу або антимонопольне законодавство.