Виконала: студентка групи МТІ-31

Теселько Тетяна

Питання та відповіді на МКР №1

1. Дайте визначення глобалізації міжнародної економіки. (Андреєв Б., Щербак К.)

Глобалізація - це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації міжнародної економіки як логічний результат взаємодії національних економік, їх взаємного проникнення і переплетіння.

Глобалізація - це універсалізація або гомогенізація економічного життя, яке під впливом обміну товарами, факторами виробництва, знаннями, культурними здобутками все більше тяжіє до єдиних стандартів, принципів, цінностей.

2. Назвіть основні форми та чинники глобалізації. (Андреєв Б., Щербак К.)

Процес глобалізації розгортається в певних, властивих саме йому формах: у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях; у міжнародній міграції робочої сили; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово інтегруються у світогосподарські процеси.

Що ж до причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що належать до ключових сфер сучасного життя.

По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які у своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, що створює все більше можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов'язується з такими великими міжнародними подіями, як закінчення "холодної" війни між Сходом і Заходом, розпад РЕВ і Варшавського пакту, возз'єднання Німеччини.

По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв'язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.

По-п'яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному й емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності.

3. Коли з’явилося поняття «зовнішньоекономічна діяльність підприємства»? (Андреєв Б., Щербак К.)

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність" з'явилось в Україні з початком економічної реформи 1987 року, сутність якої полягала у поступовій відміні монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій, у тому числі й зовнішньоекономічних, наданні підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішні ринки, а також стимулюванні розвитку ЗЕД на рівні суб'єктів господарювання.

4. Поясніть різницю між термінами «зовнішньоекономічні зв’язки» і «зовнішньоекономічна діяльність». (Андреєв Б., Щербак К.)

Зовнішньоекономічні зв'язки формуються і здійснюються під впливом різноманітних регуляторів, що діють на виникнення зв'язків і спрямовують їх розвиток в єдину ефективну політико-економічну систему, яка захищає інтереси держави. Зовнішньоекономічна діяльність як економічна категорія висвітлює передусім відповідні (пов'язані зі здійсненням міжнародного бізнесу) функції виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань та ін.). Згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" поширеним є таке визначення: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

5. Які основні етапи проходила еволюція ЗЕД в Україні? (Андреєв Б., Чмара С.)

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. У цей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

3 початком у 1994 р. етапу радикальної лібералізації економіки спостерігається перехід до якісно іншої експортної політики. Значно скорочується перелік товарів, експорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню. З 1995 р. були вжиті заходи з демонтажу системи державних замовлень, завдяки яким раніше здійснювалося інтенсивне втручання держави у сферу експортних операцій.

Одним із нових інструментів регулювання експорту стали так звані індикативні ціни, які вказували експортерам мінімальні рівні експортних цін для широкого спектра товарів. Однак уже в лютому 1996 р. такі ціни перестали бути обов'язковими для більшості товарів і стали інструментом інформаційної підтримки ЗЕД.

У 1996 р. були спроби відновити експортне мито для низки "високоліквідних" товарних позицій, обсяги експорту за якими були значні.

Імпортна політика України на тому етапі також зазнала значної еволюції. До квітня 1994 р. спостерігалася майже повна відмова від митного захисту ключових галузей національного виробництва. Лише з січня 1993 р. була введена система імпортного мита на основі Єдиного митного тарифу України.

Ситуація почала змінюватися в 1993 р. У грудні була зроблена спроба запровадити режим квотування та ліцензування на широкий асортимент імпортних товарів, але ця спроба була невдалою, оскільки у травні 1994 р. ці заходи були скасовані. З середини 1994 р. спостерігається чітка тенденція переходу до протекціонізму.

Однак слід зазначити, що нарощення протягом 1994— 1995 pp. захисних антиімпортних заходів відбувалося головним чином через тарифний протекціонізм. Нетарифні обмеження були несистематичними і стосувалися лише окремих товарів: засоби захисту рослин, фармацевтичні препарати, косметика. З другої половини 1995 р. застосовувався диференційований підхід у митному регулюванні залежно від групи виробів, що виготовляються в межах країни "на недостатньому, достатньому та надлишковому рівні".

До 1996 р. для України була характерною політика, яка полягала в забезпеченні підприємствам з іноземними інвестиціями суттєвих податкових пільг (автоматичне звільнення на 5 років від податків на прибуток (дохід) за умов наявності 20-від-соткової частки у статутному капіталі і при досягненні мінімально обумовленої суми інвестицій, яка з 1993 р. називалася кваліфікованою інвестицією). У 1996 р. був прийнятий новий закон щодо регулювання умов для іноземних інвестицій, в якому була переглянута концепція їх залучення.

Починаючи з 1996 р. основні зміни в інвестиційній політиці спрямовані на поліпшення загальних макроекономічних умов у країні, а також на розвиток приватизації за участю іноземних інвесторів.

Однак і сьогодні прямі іноземні інвестиції як додаткове джерело фінансування структурної перебудови економіки України все ще не відіграють вагомої ролі, хоча накопичені обсяги інвестицій наприкінці 2003 р. зросли порівняно з 2000 р. у 2,2 раза і досягли з урахуванням приватизації 7,1 млрд дол. США, що складає 150 дол. США у розрахунку на одну особу. У більшості постсоціалістичних країн ці показники є значно вищими.

Одним з найнесприятливіших моментів розвитку ситуації з зовнішнім сектором української економіки у 1992—1998 pp. була хронічна незбалансованість платіжного балансу. Від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу в зазначений період сягало 2,7—3,3 % ВВП. У 1999—2001 pp. позитивне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу склало 3,0— 3,9 % ВВП, а у 2002—2003 pp. — 7,6—6,0 % ВВП. Протягом 2000—2003 pp. спостерігалися високі темпи зростання експорту товарів, вони збільшилися майже вдвічі.

Привертає увагу прискорення темпів зростання експорту машинобудівної продукції. У 2003 р. обсяги експорту останньої збільшилися на 38,3 %.

6. Охарактеризуйте сучасний стан зед підприємств нашої країни. (Бура в., Чмара с.)

Здійснення активної зовнішньоекономічної політики держави, розширення міжнародної торгівлі, інтеграційних економічних зв’язків є важливим чинником стабілізації і реформування її економіки. Нині ці відносини включають у себе не тільки економічні контакти з країнами “далекого зарубіжжя”, а і з країнами СНД, взаємозв’язки з якими базуються на принципах і нормах міжнародних економічних відносин. Все це потребує посиленої уваги до розвитку зовнішньоекономічного комплексу України, вироблення ефективних зовнішньоекономічних стратегії і політики, які б ґрунтувалися перш за все на пріоритеті національних економічних інтересів і гарантували національну безпеку держави.

За останні три-чотири роки Україною зроблено ряд кроків у напрямі відкритості для зовнішнього світу, проте процес становлення національного зов­ні­шньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами. Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків має виконувати такі функції, як визначення принципів та пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності, сприяння вітчизняним виробникам у їхній зарубіжній діяльності та контроль за нею. У цій сфері застосовується широка система методів державного регулювання.

До економічних інструментів належать: у галузі імпорту - митні тарифи, податки і збори, імпортні депозити; в галузі експорту - пільгові кредити експортерам (підтримка експортно-спроможних галузей економіки, пільгове кредитування підприємств-ви­робників, продукція яких користується попитом на зовнішньому ринку), гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків, надання фінансової допомоги.

Адміністративними методами є кількісні обмеження експорту та (чи) імпорту шляхом квотування, ліцензування, введення спеціальних вимог до товарів, встановлення ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій) тощо.

Реформа зовнішньоекономічної діяльності України, звільнення підприємств від державної монополії на зовнішню торгівлю створили принципово нові можливості для оптимального включення їх у світо господарські процеси, закріплення на між­народних ринках, вільного вибору партнерів, форм, заходів та сфер зовнішньоекономічного співробітництва. Значно збільшилось число учасників зовнішньоекономічних зв’язків. За даними Мі­ністерства зовнішніх економічних зв’язків і тор­гівлі (нова назва з 1995 року, далі по тексту - МЗЕЗ) в Україні налічується близько 40 тисяч су­б’єктів підприємницької діяльності, які мають ін­тереси за її межами.

В українській економіці є необхідні передумови для поступового включення її в систему світогосподарських зв’язків. Головні з них - наявний ресурсний потенціал, надзвичайно вигідне географічне становище (через територію України проходять основні нафто- і газопроводи), сприятливий клімат та інші.

7. Назвіть основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України. (Бура в., Чмара с.)

Україна виступає на міжнародній арені з позицій великої європейської держави, яка має чималий потенціал саморозвитку. Держава домагається взаємовигідного, рівноправного партнерства в двосторонніх відносинах, активно виступаючи проти всяких спроб дискримінації і тиску.

Важливими напрямами зовнішньоекономічної політики України є:

• захист національних економічних інтересів;

• захист інтересів національного товаровиробника на зовнішніх ринках;

• вдосконалення структури зовнішньої торгівлі;

• національне державне регулювання, стимулювання експорту і контроль імпорту;

• протидія товарній експансії і агресії;

• протидія демпінгу з боку зарубіжних товаровиробників;

• раціональне використання транзитних можливостей країни;

• стимулювання розвитку виробництва, імпорт замінних товарів і технологій;

• посилення державного контролю і регулювання зовнішньоекономічних відносин регіонів і суб'єктів господарювання.

8. Охарактеризуйте основні передумови інтеграції України в міжнародну економіку.

Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:

— системна ринкова трансформація;

— реструктуризація економіки;

— формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

9. Назвіть стратегічні і тактичні цілі формування зовнішнього сектору економіки України. (Бура В., Чмара С.)

Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоекономічної політики. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на подальше багатовекторне співробітництво з країнами СНД, а також на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС.

Таким чином, до першочергових завдань належать:

• посилення співробітництва в рамках СНД;

• набуття Україною членства в СОТ;

• набуття Україною членства в ЄС;

• ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу;

• реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються;

• поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями;

• регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку.

Посилення співробітництва в рамках СНД дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких України відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві. З економічними відносинами з країнами СНД, в першу чергу з Російською Федерацією, має органічно узгоджуватися євроінтеграційний курс України.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і з іншими країнами - членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою

Набуття Україною членства в СОТ розглядається як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій

Набуття Україною членства в ЄС відповідає довгостроковим інтересам України.

Використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та методів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу, особливо в трансформації технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євро-інтеграційного курсу України.

Поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями. Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій.

Регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку. Для повноцінного входження України до світового господарства потрібний регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб’єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки, по-друге, — з рівня розвитку й структури національної економіки.

З погляду реальних міжнародних чинників визначальний вплив на формування зовнішнього сектору економіки в сучасних умовах має зумовлена діями високорозвинутих індустріальних країн тенденція до лібералізації світової економіки, в тому числі в рамках СОТ. Пріоритетний характер цієї тенденції не виключає контртенденцію — до геоекономічного протекціонізму

Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багато-полярної системи суб'єктів ЗЕД за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі та угруповання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

10. Класифікуйте основних зовнішньоекономічних партнерів нашої країни. (Бура В., Чмара І.)

Станом на 2009 р. основними зовнішньоекономічними економічними партнерами України є:

1. Країни СНД: Білорусь, Казахстан, Молдова, Російська Федерація.

2. Країни Європи: Австрія, Іспанія, Італія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Польща,

Словаччина, Угорщина, Франція, Чехія.

3. Країни Азії: Індія, Китай, Республіка Корея, Туреччина.

4. Країни Америки: Бразилія, Віргінські острови, Мексика, США

11. Дайте визначення зовнішньоекономічної політики. (Ковенько Л., Чмара І.)

Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, що здійснюються між господарськими суб'єктами певної країни та їхніми іноземними партнерами (імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили і грошей).

Зовнішньоекономічна політика — це діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами, на забезпечення ефективного використання зовнішнього фактора у національній економіці.

12. Назвіть основні цілі та принципи зовнішньоекономічної політики. (Ковенько Л., Чмара І.)

Основними цілями зовнішньоекономічної політики держави є:

— створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів економіки у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

— забезпечення раціонального входження економіки країни у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світо-господарській структурі);

— реалізація конкурентних переваг країни;

Зовнішньоекономічна політика держави має відповідати таким принципам:

— адекватність національним інтересам;

— врахування вимог сучасного процесу глобалізації;

— паритетність у відносинах з іншими державами;

— відповідність міжнародній практиці і законодавству;

— демократизація, демонополізація та деідеологізація зовнішньоекономічних зв'язків;

— селективна підтримка експортного виробництва на основі критеріїв ефективності.