Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекц_я 3. Сусп_льство як соц_альна система.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
131.58 Кб
Скачать

3. Теорія соціальної мобільності та соціальної стратифікації

Найпоширеніша теорія ХХ ст., є загальноприйнятою методикою соціологічного аналізу соціальної структури різних країн світу (Т.Парсонс, Р.Мертон, К.Девіс та ін.)

У сучасній соціології поряд з поняттям „клас” вживається термін „страта”.

Згідно теорії стратифікації (Росія; П.Сорокін) на основі однієї чи кількох ознак (економічних, національних, расових, психологічних і т.д.) у суспільстві існує вертикальне розшарування на вищі і нижчі страти (верстви, прошарки).

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, одні з яких розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ре­сурсів та володінні ними, називають поділом суспільства на страти, або соціальною стратифікацією.

Страта (верства) соціальний прошарок індивідів, що різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Це штучне утворення для описання та аналізу структури суспільства.

Соціальна стратифікація (розшарування) – це соціальний процес, в ході якого суспільство поділяється на нерівні між собою соціальні верстви, що відрізняються правами, пільгами, рівнем і джерелом доходів, авторитетом, престижем;

- це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспіль­стві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.

Петерим Сорокін виділяв 3 критерії стратифікації.

1. рівень доходів;

2. доступ до влади;

3. престижність професії. Його учні додали 4-й рівень: рівень освіти.

Тому у сучасній соціології виділяють такі критерії стратифікації:

• прибуток, власність;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Петерим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність - полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;

політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства та престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціаль­них структурах. Саме тому влада є тим чинником, який ви­значає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.

Чим вищий статус, тим більше має здійснити витрат для роз­витку здібностей, кваліфікації та компетентності індивід, який претендує на цей статус. Отож суспільство заздалегідь "за­кладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

стани - групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;

класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Існування соціальних груп у суспільстві обумовлене природною і соціальною нерівністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile – рух, рухливість) - це рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід людей з однієї соціальної групи до іншої.

Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П.Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:

горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї груп до іншої зі зміною соціального статусу.

У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та низхідною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу.

Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що характерна для цілої групи.

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи низхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як зміни­лися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколін­нями батьків.

Маргінал – людина, яка в силу певних причин опинилась між групами.

Соціальна стратифікація та соціальна мобільність це процеси відтворення й розвитку соціальної структури суспільства.

Функції суспільства обумовлені основними сферами людської життєдіяльності:

- забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального достатку);

- регулювання і організацію суспільних відносин (соціально-політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації політичних, правових, моральних відносин);

- духовно-культурний розвиток людей.