Контрольні питання

1 Що таке трудове право і яке місце воно посідає в системі галузей націо­нального права України?

2. Які правовідносини регулює трудове право України?

3. Із чого складається система трудового права?

4. Які основні функції виконує трудове право?

5. У чому полягає сутність відокремлення трудового права від інших га­лузей права?

6. З яких основних інститутів складається система трудового права?

7. Основні тенденції розвитку трудового права України.

Тема 2. Джерела трудового права

Джерела трудового права— це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані. Проте оскільки джерело тру­дового права є формою вираження трудового законодавства у відпо­відному нормативному акті, такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів: 1) що містять лише норми трудового права, напри­клад Кодекс законів про працю України; 2) що містять норми різних галузей права, у тому числі трудового (їх називають комплексними), наприклад Господарський кодекс Україні від 16 січня 2003 р. № 436- ІV (розділ ІІ). З огляду на загальну теорію на­ціонального права України можна стверджувати, що джерела права, у тому числі й трудового, можуть мати нормативний і ненормативний характер. Наприклад, укази Президента України про персональне нагородження орденом Ярослава Мудрого або присвоєння почес­ного звання "Заслужений працівник науки" — це правові акти правозастосовчого характеру, у той час як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про запровадження на території України регіо­нальних графіків початку робочого дня" є нормативним актом трудового права.

Сутність джерел трудового права України є прямим відображен­ням матеріальних умов життя нашого суспільства. Тому якщо зміню­ються умови життя, то змінюються й джерела трудового права. Особливо це проявляється в сучасних умовах, коли змінюються виробничі відносини й форми власності, роздержавлюються підприєм­ства, що спричинює зміну на них трудових відносин.

Саме через такі обставини вносяться зміни до трудового законо­давства та його джерел з метою врахування їх відповідності ринковим умовам господарювання. З'являються нові джерела трудового права, скасовуються або доповнюються чи змінюються застарілі.

Оскільки трудове право — це система правових норм, то для кра­щого їх засвоєння доцільно класифікувати джерела трудового права. Класифікацію можна виконувати:

а) за ступенем важливості та під­порядкованості;

б) за системою трудового права відповідно до його інститутів;

в) за органами, які приймають нормативні акти; ) за ступенем їх узагальнення;

д) за формою і сферою дії правового акта.

За важливістю і підпорядкованістю джерела трудового права по­діляються на закони й підзаконні акти трудового законодавства: конституційні (Конституція України від 28 червня 1996 р., Деклара­ція про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декла­рація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. та ін.) і звичайні (Закони України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. і "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. та ін.).

Поряд із законами до джерел трудового права належать також підзаконні норми права, наприклад укази Президента України, по­станови та розпорядження Кабінету Міністрів України, правила, інструкції, накази, положення, рішення місцевих органів влади, а та­кож локальні нормативні акти підприємств (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір, графік відпусток та ін.). Особливість останніх полягає в тому, що вони поширюються тільки на працівників певного підприємства.

Характерна особливість законів і підзаконних актів про працю полягає в тому, що всі вони як джерела трудового права мають відповідати Конституції України, а всі підзаконні акти — ще й КЗпП України. Базою, основою всіх джерел трудового права є Кон­ституція України від 28 червня 1996 р. та КЗпП України, до якого зміни й доповнення вносяться відповідно прийнятих нових законів.

Джерела трудового права класифікуються також згідно з його си­стемою та інститутами. Так, закони України про працю можуть бути кодифікованими (наприклад КЗпП України) і поточними, що стосу­ються окремих інститутів трудового права (зокрема Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р., Закон Украї­ни "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. та ін.).

Якщо ж класифікувати закони як джерела трудового права згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділяти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (це Конституція України і КЗпП У країни). Але є закони, що належать тільки до певного інституту трудового права (наприклад, Закони України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. та "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.).

Джерела трудового права класифікуються також за органами, які їх ухвалюють. Розрізняють норми, що приймаються вищими органами законодавчої влади України (закони, постанови), Президентом України (укази, розпорядження), а також вищим органом виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України (постанови і розпорядження); норми центральних органів державного управління (Міністерства праці та соціальної політики України та інших міністерств і відомств України); норми органів державної влади та управління Автономної Республіки Крим; норми, що приймаються органами місцевого самоврядування.

За ступенем узагальнення джерела трудового права поділяються на кодифіковані та поточні, про що згадувалося раніше, і комплексні, що охоплюють різні інститути трудового права. Прикладом комплексного джерела є Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., який втратив чинність зі вступом в дію Господарського Кодексу України норми якого належать до таких інститутів, як колективний договір, трудовий договір, оплата праці.

Джерела трудового права можна класифікувати також за формою і сферою їх дії.

За формою джерела трудового права поділяються на такі: а) закони; б) укази; в) розпорядження; г) постанови; д) правила; є) положення; є) рішення; ж) накази; з) рекомендації; и) роз'яснення та інші форми вираження нормативного акта.

За сферою дії джерела трудового права класифікуються на такі: а) загальнореспубліканські — КЗпП України, Основи законодавства України про охорону здоров'я; б) галузеві або відомчі; в) міжга­лузеві (правила, стандарти з охорони праці); г) обласні та Автономної Республіки Крим; д) місцеві (локальні) у межах конкретного підприємства.

Серед основних джерел трудового права слід виокремити Консти­туцію України від 28 червня 1996 р. і КЗпП України.

Головна сутність Конституції України полягає в закріпленні основних

трудових прав з обов'язковим урахуванням того, що вона має найвищу

юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст.8 Конституції України). Конституція України як Основний Закон нашої держави забезпечує єдність правового регулювання праці на всіх підприємствах незалежно від форми власності, закріплює принципи такого регулювання, які реально виявляються у конституційних трудо­вих правах, в юридичних гарантіях щодо всієї системи трудового законодавства. Зокрема, Конституція України закріплює рівність перед законом (ст. 24); право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових прав та інтересів (ст. 36); рівне право доступу до державної служби (ст. 38); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний за­хист, зокрема при тимчасовій непрацездатності, безробітті, старості та в інших, передбачених законом випадках (ст. 46).

Основним Законом України від 28 червня 1996 р. не закріплені обов'язки в галузі праці. Вони передбачені другим за важливістю нормативним актом у галузі праці — КЗпП України (ст. 2, 139, 143) з обов'язковим урахуванням того, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Головним джерелом трудового права є КЗпП України від 10 грудня 1971 р. Це кодифікований закон. Йому властива чітка послідовність розміщення інститутів у вигляді глав. У гл. 1 містяться Загальні положення (ст. 1-91), що належать до загальної частини трудового права. Наступні глави відбивають сутність особливої частини, хоча в самому КЗпП України це не зазначається. У проекті Кодексу України про пра­цю цей недолік виправлений — усі норми поділені на загальну й особ­ливу частини. Недолік чинного КЗпП України і зазначеного проекту полягає в тому, що в них не передбачається закріплення основних принципів правового регулювання праці, що сприяло б єдності застосування і запобігало виникненню суперечностей у правозастосовчому процесі.

Поряд з КЗпП України діють також інші закони України, прийняття яких зумовлене новими ринковими відносинами. Це, зокрема, закони України "Про власність" ,"Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про оплату праці", "Про відпустки" та ін.

Відповідний вплив на забезпечення однакової правозастосовчої практики джерел трудового права має судова практика. Досі ні теоретично, ні практично не вирішено, тобто залишається дискусійним, питання про те, чи є джерелом трудового права керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Так, В. І. Прокопенко доводить, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є, джерелом трудового права (див. : Прокопенко В.І. Трудове право.- К.,1996.). А В. М. Даниленко вважає, що постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом трудового права, оскільки судова практика не може створювати нові норми права. Вона пов'язана лише із застосуванням чинного законодавства(див. Советское трудовое право : Учебник.-М.,1987.). На нашу думку, більш слушною є друга позиція, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. чітко визначила коло органів правотворчого характеру.

Новим етапом правового розвитку в Україні є проголошення в ст. 8 КЗпП України обов'язкового дотримання міжнародних угод, учасником яких є Україна. Тому, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Міжнародна Організація Праці (МОП) як спеціальний орган ООН ухвалює Конвенції і Рекомендації в галузі праці. Сьогодні Україна ратифікувала понад п'ятдесят документів МОП. Так, лише за останні роки було ратифіковано такі Конвенції: № 160 "Про статистику праці"; № 2 "Про безробіття"; № 154 "Про сприяння колективним переговорам"; № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця" та ін.