18) Класифікація німецьких вчених к. Цвайгерта та х. Кьотца

Типологією правових систем, її порівняльним вивченням займаються фахівці в галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій правових систем світу: виходячи з ієрархії джерел права; спираючись на тип суспільства чи місця права в рамках даного соціального устрою. Кожна із них заслуговує на увагу. Однією з найбільш поширених виявилася класифікація правових сімей, наведена Р.Давидом і К.Жоффре-Спинози у праці "Основні правові системи сучасності". Вона ґрунтувалася на поєднанні двох критеріїв: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури; юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент.

Німецькі вчені К.Цвайгерт і Г.Кьотц поклали в основу класифікації правових систем критерій "правового стилю". "Стиль права" складається, на думку авторів, із п’ятьох чинників: 1) походження і еволюція правових систем; 2) своєрідність юридичного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

ласифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття “правовий стиль”. На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм мистецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосування цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуванню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справедливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, практики римської курії.

Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне правознавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах.

“Стиль права” як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, п'ятьма факторами:

1) історичним походженням і розвитком правової системи;

2) панівною доктриною юридичного мислення та її специфікою;

3) своєрідними правовими інститутами;

4) правовими джерелами і методами їхнього тлумачення;

5) ідеологічними факторами.

На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську.

Однак на підставі запропонованих К. Цвайгертом критеріїв можливі й інші варіації, оскільки, на думку вчених-компаративістів, не можна претендувати на математичну точність у галузі суспільних наук. Наприклад, деякі вчені, в цілому підтримуючи класифікацію К. Цвайгерта, додатково вирізняють на правовій карті світу латиноамериканську, іудейську, звичаєву, слов'янську правові сім'ї.

19) Інші класифікації правових систем

Російський вчений А.Х.Саїдов позначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи - провідні інститути і галузі права. Сама по собі класифікація критеріїв - лише допоміжний засіб, що застосовується для впорядкування правих систем світу.

Протягом останніх двох століть, коли відбувалися зміни на політичній карті світу, зазнали змін правові системи багатьох країн. Тому змінювалися погляди вчених, які вже не вважали за потрібне виділення таких правових систем, як, наприклад, кельтська, правова система нецивілізованих народів тощо. Але з появою нових держав з новим політичним, соціальним устроєм з’явилась потреба у виділенні правових систем, які мали б відрізнятися від тих, що склалися під впливом історії. Прикладом є соціалістична правова система, яскравішим представником якої був СРСР. Оскільки виділення соціалістичної правової системи базувалось виключно на основі державного устрою, то в сучасних умовах це є недоцільним.

Але залишаються правові системи, які є загально визнаними, проте кожен з вчених має свій погляд на їх кількість, на які групи вони поділяються, та чи поділяються взагалі. О.Ф. Скакун у підручнику "Теорія держави і права " виділяє наступні, які багато хто вважає основними:

- романо-германська (країни континентальної Європи: Франція, Іспанія, Португалія тощо);

- англо-американська (Великобританія, Північна Ірландія, США, Канада);

- змішана (виникла на стику двох класичних правових систем романо-германської та англо-американської; Данія, Швеція, Аргентина та ін.);

- релігійно-традиційна (Індія, країни Арабського Сходу, Китай, країни Африки).

Кожну з цих систем можна поділити на підвиди. Романо-германську на:

- романську (Франція, Бельгія, Італія тощо, провідною у цій групі є національна правова система Франції);

- германську (Німеччина, Австрія тощо, провідною у цій групі є правова система Німеччини).

В англо-американській системі розрізняють два підтипи:

- європейське загальне право (Англія, Північна Ірландія);

- американське загальне право (США, Канада).

У рамках змішаного типу можна виділити дві групи:

- північно-європейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);

- латино-американські правові системи (Аргентина, Парагвай тощо).

Релігійно-традиційний тип має декілька підтипів:

- релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи);

- далекосхідний-традиційний (основні групи - китайська, японська);

- звичаєво-общинний (африканська група - країни Африки, Мадагаскара).

Кожна з наведених правових систем має ознаки, які властиві тільки ій.