Подвоєння та подовження приголосних звуків

В українській мові подвоєння приголосних відбувається внаслідок:

1) збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин: беззбройний, цінний;

2) фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального й до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся.

В обох випадках довгі приголосні звуки на письмі позначаються двома однаковими літерами. Тому при поясненні подвоєння слід розрізняти, коли воно спричинене збігом однакових звуків, що належать до різних значущих частин слова, а коли це результат прогресивної асиміляції.

Подвоєння відбувається:

1. При збігові двох однакових букв на межі:

а) префікса і кореня: беззмістовний відданий, оббігти, віддаль, беззахисний;

б) префікса і префікса: возз’єднання, ззамолоду, ззовні, ззиратися;

в) кореня і суфікса: корінний, законний, годинник;

г) двох суфіксів: письменник, іменник;

д) основи дієслова і частки -ся: розрісся, піднісся, трясся;

е) двох частин складноскороченого слова: міськком, військкомат, юннат.

2. У наголошених прикметникових і прислівникових суфіксах -енн-, -анн-: священний, непримиренний, мерзенний, невблаганно, старанно (але шалений, жарений, сказаний, священик).

Примітки:

1. В українській мові, на відміну від російської, н ніколи не подвоюється у суфіксах дієприкметників: нагороджений, сказаний, рублений.

2. Не подвоюється н також у прикметниках, утворених від іменників за допомогою суфіксів -ан-, -ин-, -ін-: морквяний, лебединий, чаїний.

3. Немає подвоєння у прикметниках шалений, довгожданий, буквений, потомствений.

Подовження відбувається:

1. Подовжуватися можуть приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ж], [ч], [ш], що стоять між голосними:

а) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, рілля, стаття (але: статей);

б) в іменниках середнього роду ІІ відміни з кінцевим -а (графічно -я): знання, життя, зілля, читання. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життєвий;

в) в іменниках жіночого роду ІІІ відміни в орудному відмінку однини: сіллю, заповіддю, міццю, ніччю;

г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню.

2.Подовжується звук [л] в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти.

3. Подовжуються приголосні у словах: Ганна, ссати, бовваніти, овва.

Примітки:

1. Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ж], [ч], [ш] не подовжуються, якщо вони стоять після голосного перед приголосним: повністю, честю, щастя, радістю.

2. Не подовжуються тверді приголосні, зокрема губні та р: сім’я, любов’ю, матір’ю.

Спрощення у групах приголосних

Іноді при творенні слова або при його відмінюванні виникає збіг кількох приголосних, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У більшості випадків явища спрощення приголосних засвідчується орфографією.

Найчастіше спрощуються такі групи приголосних:

ждн - жн: тиждень - тижневий;

здн - зн: проїзд - проїзний;

стн - сн: перстень-персня, пристрасть- пристрасний, честь-чесний;

стл – сл: стелити- слати;

скн – сн: тиск- тиснути;

зкн – зн: бризки- бризнути.

У частини слів спрощення в групах приголосних відбувається лише у вимові, але на письмі воно передається, наприклад: шістнадцять, шістсот, шістдесят.

Аналогічно вимовляється приголосний т у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -н- від іменників іншомовного походження з кінцевим ст: туристський, марксистський.

Ослаблюється вимова приголосного т у словах: контрастний, баластний, компостний, аванпостний, форпостний та ін.

У деяких словах спрощення у вимові не відбувається, наприклад: кістлявий, зап’ястний, пестливий, хвастливий, випускний, пропускний, рискнути, скнара, скніти, хворостняк та ін.