Наголошення слів може бути:

/ висотним – коли потрібне слово виділяється більш високим або нижчим тоном порівняно з тоном ненаголошених слів у реченні;

/ темповим – коли наголошене слово промовляється повільніше або швидше від інших слів у фразі;

/ силовим – коли наголошення здійснюється вольовим підкресленням провідного за змістом слова;

/ паузовим – коли слово наголошується за допомогою паузи.

Основні випадки фразового наголошування:

1. У фразі виділяємо підмет і присудок: Суд відбувся.

1. Протиставлення і зіставлення: Страждаю, мучусь і живу, страждаю, мучусь, каюсь, а живу (Л.Костенко).

2. Нове поняття (стрижень інформації): Вибори закінчилися.

3. Останнє слово багатослівного поняття: Капітан третього рангу з шифрувального відділу.

5. Слова у формі порівняння: Життя – мов нива гомінка.

6. Слова, що мають прихований зміст: Чи знаєте ви усю правду?

Засоби милозвучності української мови

I. Українська мова уникає збігу голосних:

вона йде – він іде, буду ввечері – був увечері. Зверніть увагу!

Збіг голосних допустимий лише на межі префікса і твірної основи: виорати, переінакшити; якщо між голосними є пау­за: а ми – утікати.

II. Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних:

1. Волноваха – волноваський;

2. Проїзд – проїзний;

3. Донецький – Донеччина. Відхилення від цих законів милозвучності допускається лише в художній літературі, де це зумовлюється вимогами ритму:

Є слова, як жар, пекучі

І отруйні, наче чад...

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх в ряд.

(О.Олесь)

Збіг кількох звуків усувається вживанням фонетичних ва­ріантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням. Воно допомагає уникати невмотивованого нагромадження однакових голосних і приголосних звуків. До них належать варіанти прийменників (.префіксів): у – в (ув, уві, вві); від – од, над – наді, перед – переді тощо; сполуч­ників: і – й, щоб – щоби, хоч – хоча; часток б – би, ж – же, лиш – лише, ще – іще, а також варіанти іменників чоловічого роду в давальному відмінку однини на -ові/у; при­кметників чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку на -ому/ім; прислівникові форми на зразок: знову – знов, звідкіль – звідкіля, більш – більше; варіанти дієслівних форм: робити – робить, ходім – ходімо, пишіть – пишіте тощо. Більшість з названих варіантів уже давно закріпились у мові і становлять її норму.

Прийменники у – в, сполучники і – й, початкові букви у, в та і, й чергуються в ряді позицій. Так,

1) закономірним є вживання у, і між приголосними, а в, й між голосними: комбінат у Роздолі, син і невістка;

2) після приголосного перед голосним здебільшого вжива­ється і, а не й: Зал гримів від вигуків і овацій (І.Ле);

3) якщо попереднє слово закінчується на голосний звук, а наступне починається на приголосний, то перед ним вживається в, й: перебувала в Києві, вона й він;

4) якщо наступне слово відповідно починається на в, й, то перед ним уживають у, і: Земля ворушилася у воді. Було сказано, що і йому треба взяти участь у цій роботі;

5) якщо після голосного, крім у, наступне слово почина­ється двома приголосними, з яких перший звук чи обидва – глухі, то краще вживати варіант у, особливо при повільному темпі мовлення: прийшла у свій кабінет, місце у словнику;

6) перед голосними власної назви незалежно від паузи й закінчення попереднього слова пишеться не у, а в: жив в Одесі, побував в Оксани;

7) незалежно від закінчення попереднього слова у пишеться таож перед ф, а також сполученнями літер льв, хв, тв, св, ст тощо: у Львові, у хвилину розпачу, у світі терору, у своєму, у творах;

8) на початку речення перед приголосним вживається у, а перед приголосним – в:

Усе неможливе було для Пророка можливим, усе нездійсненне – здійсненним /В. Петров/.

У нас абсолютно нема правильного проектування себе в оточенні дійсності й історії /О. Довженко/.

В імені твоєму, Фавсте з Поділля, я пишу ці рядки /Г, Косинка/;

9) 4. Після коми, крапки з комою, тире, двокрапки, дужки тощо вживається у:

Кінь був у мене – Іскра, а коли виїздила наша сотня з лісу – у гривах кінських пісні цвіли... /Г. Косинка/.

10) У кінці деяких прийменників, прислівників можуть додаватися або відкидатися голосні звуки: переді мною – перед тобою, знову промо­вив – знов обізвався;

11) Після приголосних вживають частки би, же. Після голосних – б, ж: говорив би – говорила б, як же – що ж.

12) Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосним -сь: повернемося вночі, повернемось уночі.

Зверніть увагу!

Після приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, подобаєшся.