Наголошування числівників

1. У числівниках від 11 до 19 наголошується склад на: одинадцять, чотирнадцять, шістнадцять, вісімнадцять.

2. Відмінюючи числівник один, ставлять наголос на остан­ній склад: одного, одному, одним, на одному. Якщо слово входить до складу стійких сполук і має форму непрямих відмінків,наголос переміщується на перший склад: всі до одного, один доодного, ні одного, один за одного, один з одним.

3. Відмінювання числівників від 11 до 19 у паралельнихформах має неоднаковий наголос, порівняймо: одинадцяти (одинадцятьох), сімнадцяти (сімнадцятьом).

4. У числівниках від 50 до 80 у непрямих відмінках наголошується останній склад: п'ятдесяти (п'ятдесятьом), вісімде­сяти (вісімдесятьох).

5. У збірних числівниках двоє – десятеро, а також двадцятеро наголошується у Н. в. перший склад основи, у числів­никах одинадцятеро – дев'ятнадцятеро наголошується компонент на.

Наголошування займенників

1. У формах Р. і Зн. в. займенники мають наголос на кінце­вому складі: мене, тебе, його, мого, свого, кого, чого, цього, того, всього. Якщо ці форми уживаються із прийменниками, наголос переходить на перший склад: до мене, до нього, у мого.

2. Означальний займенник самий (сама, саме, самі) залежно від змісту може наголошуватися по-різному. Наголос на першо­му складі самий він має тоді, коли: 1) вживається для підкрес­лення точно визначеного якогось просторового або часового поняття: до самого ранку, до самої осені, до самого дому; 2) у сполученні із вказівним займенником той для позначення тотожності: той самий, та сама, те саме, ті самі. В інших зна­ченнях займенник самий має наголос на закінченні.

3. Заперечні займенники ніхто, ніщо у непрямих відмінках, залежно від значення, мають подвійний наголос. В інфінітивних реченнях, коли займенник заперечує можливість здійснення дії за браком суб'єкта або об'єкта, наголос падає на префікс: нічого робити, нікому допомогти, ні з ким порозмовляти. В іншому значенні займенника наголос зберігається на корені.

4. Неозначені займенники мають наголос на частці: хто-небудь, що-небудь, який-небудь, абихто, абищо.

Наголошування дієслів

1. У дієсловах з наголошеним інфінітивним суфіксом -ти, на зразок: везти, нести, вести та ін., в усіх формах наголошується голосний кінцевою складу: веду, веде, ведемо, ведете, ведуть, вела, вело, вели.

Наголошування на зразок веземо, несемо не є літературною нормою.

2. Безпрефіксні дієслова, в яких наголос падає на суфікс, у 1 особі однини теперішнього часу мають наголошене закінчення, а в інших особах – корінь: ходити – ходжу, ходиш, ходить; носити – ношу, носиш, носить; писати – пишу, пишеш, пише.

3. Префіксальні дієслова в усіх формах мають наголос на корені: переходити – переходжу, переходиш, переходить, переходять; переносити – переношу, переносиш, переносить, переносять.

Фразовий наголос

Значення наголосу, яке виходить за межі слова, виявляєть­ся також у кількох аспектах:

а) граматичному, коли з ним пов'язується синтаксична організація речення. Напр., у реченні Славний коваль, якщо виділити перше слово, то воно стане присудком, а не означенням;

б) логічному, коли наголос виступає засобом логічної організації змісту речення. Він виділяє, увиразнює логічний центр висловлювання, надає окремому слову більшої смислової ваги. Перенесення логічного наголосу на інше слово істотно змінює зміст висловлювання. Це підкреслював К.С.Станіславський, наводя­чи приклад з п'яти слів, де перенесення наголосу на кожне зі слів суттєво видозмінює зміст речення. Напр.: Я до вас прийду сьогодні ввечері. З таким явищем часто зустрічаємося у живому мовленні;

в) стилістичному, де правильність і умотивованість на­голошення слів пов'язується з естетичною оцінкою.

Фразовий наголос не тотожний логічному. Відмінність насамперед полягає в тому, що фразовий наголос – елемент мови, а логічний – мовлення. Перший керується законами граматич­ної логіки, а другий – логіки стилістичної, тобто залежить від ситуації мовлення, адже логічний наголос – це довільне виділення одного з елементів фрази з метою його семантичного посилення, це наголос, який мовець вільно переміщає з одного слова на інше, надаючи йому смислової ваги.