Орфоепічні та акцентологічні норми в усному спілкуванні

Наголос (акцент) – це виділення слова чи складу більшою силою голосу. Наголос є словесний і фразовий.

Словесний наголос в українській мові має такі ознаки: / вільний, тобто різномісний. Ми можемо наголошувати пер­ший склад – право, другий – держава, правник, юрист, третій – правовий, судовий, правознавець, четвертий – юриспруденція. Порівняймо: в англійській мові наголос завжди падає на перший склад: брокер, маркер, у французькій – на останній: візаві, мадам, у польській – на передостанній: кобіта (жінка), жовнір, перепрошую;

/ рухомий, тобто може переміщатися з основи слова на за­кінчення і навпаки, зі закінчення на основу, напр.: автор – автори, писати – пишу, борода – бороди.

Наголос в українській мові відіграє таку роль:

а) смислорозрізнювальну: вигода (користь) – вигода (зручність), милувати (прощати) – милувати (голубити), атлас (карта) – атлас (тканина), напр.: І в землянку увійде її сивий невід муки, а від муки тато (М.Стельмах); Потрапити під замок у замок до страхітливої потвори я не боявсь (Д.Павличко);

б) форморозрізнювальну: сестри (Р. відм. однини) – сестри (Н. відм. множини), книжки (Р. відм. однини) – книжки (Н. відм .множини), напр.: Слова – полова, але вогонь в одежі слова (І.Франко); У вас права, ми ж охоронці права (Л.Костенко). Може розрізнювати вид дієслів: засипати –засипати; закидати – закидати;

в) частиномовнорозрізнювальну: Яка ж у тім прегіркава, яка ж полинова сила була в тім трунку воєннім, яка туга туга і німа (І.Драч).

Норми наголошування слів у сучасній українській мові вже усталилися. Вони відображені в найрізноманітніших словниках, а тому є загальнодоступні.

Проте в практиці усного мовлення трапляється аж надто багато грубих порушень цих норм, що знижує загальний рівень культури мовлення. Ці порушення пояснюються:

/ впливом територіальних діалектів (особливо в наголошуванні дієслів): несемо, веземо, ношу, роблю, замість несемо, веземо, ношу, роблю;

/ впливом близькоспоріднених мов: ненависть (замість ненависть), рукопис (замість рукопис) тощо;

/ недостатньою обізнаністю мовців із системою літературного наголосу.

Типовими акцентуаційними помилками у мові правників є:

/ ненормативне наголошування слів під впливом російської мови, напр.: довідник замість довідник; житло, замість житло; завдання, замість завдання; прийняв, замість прийняв; напилися, замість напилися;

/ діалектний наголос у дієсловах: розкажу, замість розкажу; плести, замість плести, нести, замість нести, люблю, замість люблю;

/ неправильне наголошування прикметників: черговий, замість черговий, український, замість український; числівників: одного – одному, замість одного – одному; займенників: того,

тому, цього, цьому, всього, всьому, замість того, тому, цьо­го, цьому, всього, всьому; прислівників: всередині, водночас, воднораз, замість: всередині, водночас, воднораз..

Основні правила наголошування слів у сучасній українській мові

1. Іменники на -анн(я) наголошуються так, як дієслова, від яких вони утворені: читати – читання, пізнати – пізнан­ня, завдати – завдання. Форми завдання, пізнання – неправильні. У двоскладових іменниках на -ання наголошується кінцевий склад: знання, звання, спання.

2. Однаково наголошуються абстрактні іменники, утворені від прикметників за допомогою суфікса -ин(а): старовина, гли­бина, величина, височина (а значить, і новина).

3. Часто помиляються, наголошуючи географічні назви на -щин(а), -ччин(а). Тут діють два правила:

а) наголос ставиться на корені, якщо в слові, від якого ця назва утворена, наголос на корені: Київ – Київщина, Суми – Сумщина;

б) наголос ставиться на суфіксі, якщо він наголошений у слові, від якого утворена назва: Васильківщина (бо Василь­ків), Донеччина (бо Донецьк).

4. Однаково наголошуються слова з суфіксом -ист (-іст,-ї'ст). У них наголос на суфіксі: радист, моторист, песиміст, економіст, артист, гуморист.

5. В іменниках жіночого роду з суфіксом -к(а), а також -ечк, -єчк, -очк у формі множини наголос переміщується із основи на закінчення: книжка – книжки, пляшка – пляшки.

6. Складні іменники мають наголос здебільшого на другій частині: малоліток, газопровід.

7. Складні слова (дієслово + іменник) мають наголос на дієслівній основі: ломикамінь, горицвіт, вертихвіст, ва­ривода.

8. У деяких складних іменниках наголос ставиться на сполучному елементі: живопис, правопис, звукопис, часопис тощо.

9. В іншомовних складних словах, зокрема у словах із компонентом -граф наголос ставиться на сполучному елементі: кінематограф, спектограф, хронограф, стенограф. Винятки: каліграф, поліграф, телеграф.

10. В іншомовних словах з компонентом -метр, що познача­ють прилади, наголос стоїть також на сполучному елементі: барометр, манометр, термометр, гальванометр (винятки: амперметр, вольтметр), а якщо слова мають інше значення, то наголос інший: гекзаметр, діаметр, периметр. Однак у назвах мір наголошується компонент -метр: дециметр, міліметр, ку­бометр, сантиметр.

11. Складні слова на -лог мають наголос на останньому ком­поненті: епілог, монолог, полілог, каталог, некролог, але: філо­лог, геолог, біолог, міфолог.

12. По-різному наголошуються такі зовні схожі іншомовні слова, як псевдонім, анонім, але: антонім, омонім, паронім, синонім.

13. Однаково наголошуються слова: бюрократ – бюрократія, аристократ – аристократія, демократ – демократія.