Розділові знаки при прямій мові. Діалог

Пряма мова – це точно відтворене чуже висловлення із збереженням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. При прямій мові завжди буває речення, що вказує на те, коли, ким і за яких обставин була вимовлена пряма мова, якими діями вона супроводжувалася і т. д. Таке речення називається словами автора.

Пряма мова в поєднанні з авторськими словами виступає сильним стилістичним засобом, за допомогою якого розкривається внутрішній світ героїв, подається глибока психологічна характеристика їх. Пряма мова може мати в своєму складі вигуки, вставні слова, звертання, що надають їй емоційності, експресивності, наприклад: «Цабе, сірий, цабе, муругий!» – крикнув Карпо і крутнув батогом над рогатими головами (І.Нечуй-Левицький); Сподобалась усім ця думка. Василь Мольченко не даремно був у нас комісаром, відразу оцінив пропозицію:

– То правда, треба в людей будити свідомість, агітувати треба людей (Ю. Збанацький).

Слова автора можуть стояти:

а) перед прямою мовою: Як нема, то все жінка жаліється людям: «Які хаточки були придбані, які славні – поспродував...» (М. Вовчок);

б) після прямої мови: «Мене звуть Олена Пилипівна», – сказала вчителька;

в) у середині прямої мови: «Життя в неволі нічого не варте, – відказав Максим, – краще смерть!» (І. Франко).

Слова автора – це, як правило, просте двоскладне речення з дієслівним присудком.

Пряма мова як частина конструкції, до якої входять і слова автора, становить самостійне за змістом і синтаксичною будовою відносно незалежне речення.

Слова автора і пряма мова, об'єднуючись, утворюють особливий тип синтаксичної конструкції, близький до безсполучникового речення із взаємозалежними складовими частинами.

Конструкції з прямою мовою передають:

2. 1) висловлену в даний момент думку: «Чому ж ти не спиш, доню?» – питає мати (М.Коцюбинський); раніше висловлену думку: «Лісове дерево ж яке рясне та веселе!» – говорила Антоніна, дивлячись з любов'ю на. Грушу (О. Довженко);

3. невисловлену думку: «Коли ж вони встигли вчинити такий погром? – грізно думав Хамський про німців» (О.Гончар).

На письмі пряма мова береться з обох боків у лапки. У лапки беруться також знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. Якщо пряма мова стоїть після слів автора, то ставиться двокрапка, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери: Ганна спитала вже серйозно: «А, мабуть, мене сварливою і недомовитою вважають?» (І.Нечуй-Левицький).

Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться кома та тире і слова автора пишуться з маленької літери: «Ви встигнете, мамо?» – кинулись кричати діти. (Б.Олійник).

Якщо слова автора стоять усередині прямої мови, то вони виділяються з обох боків комою і тире: «Привілля в козаків таке було, – розповідає дід Іван Гнатович Розсолода, – що тепер такого не знайдеш ні близько, ні далеко». (Д.Яворницький).

Діалог

Дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб називається діалогом.

Діалог є різновидом прямої мови. Окремі висловлювання, повідомлення чи запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. Діалог може вводитися словами автора, а може вживатися й без них. Він має своєрідне пунктуаційне оформлення. У діалозі кожна репліка починається з абзацу і замість лапок перед нею ставиться тире. Якщо репліки діалогу розміщені у рядок без зазначення адресанта, то кожна репліка береться в лапки й відокремлюється від іншої тире. Якщо є слова автора, то перед наступною реплікою тире не ставиться. Усі інші розділові знаки у діалозі такі ж, як і в прямій мові.

Наприклад:

Одного відповідального працівника районного масштабу запитали:

– Петре Петровичу! Чи читали ви постанову уряду про заходи по ліквідації порушень статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах?

– Аякже! Звісно, читав! – одмовив Петро Петрович. (О.Вишня);

– Додійте швидше, тьотю Олю...

– Чого тобі припекло?

– Чуєте: клацають.

– Я не чую. Де?

– За спиною (О.Гончар);

Я за весла та до човна. На човні переляканий дідок, однією рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звісилася. «Що таке?» – питаю. «Сом! Рятуйте!» – «Де сом, який сом?» – «Зашморгнуло на руці, не відчеплю!» – «Рубайте шворку!» – «Нема чим рубати. Підпливайте, може вдвох щось зробимо». – «І давно він вас возить?» – «З-під Канева лечу!» (О.Вишня).