Звертання у формі речення

У сучасній українській мові, переважно в її розмовному стилі, вживаються звертання, які в комунікативному відношенні виконують функцію речення. їх називають вокативними реченнями, або реченнями-звертаннями.

За своїм змістом і функцією вокативні речення поділяюся на такі групи:

1. Вокативні речення, якими гукають, просять або закликають когось:

Макогон: Уляно Микитівно! Уляна: Я вийду ще (А.Головко).

2. Вокативні речення, що виражають спонукання (наказ, попередження, заборону): Батько піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин. Дівчина кидається до батька і повисає на зброї з криком:

– Батьку... (О. Довженко).

3. Вокативні речення, що виражають переживання, настрої:

Терпелиха (підбігає, обнімає Петра). Петре! (І.Котляревський).

Розділові знаки при звертаннях

Звертанням називається слово або сполучення слів, що називає того, до кого звернена мова. Звертання виділяються комами, разом зі словами, що відносяться до них. Такі звертання називаються поширеними.

Народе поневолений, ти – віл. (Ліна Костенко). Частки о, ой, що стоять перед звертанням, не виділяються комою:

О мово рідна! (В.Сосюра)

Ой соколику! Чи не важко тобі летіти? (М.Стеценко). Звертання, що стоїть посередині речення, виділяється комою з обох боків:

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії. (В.Симоненко).

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати. (В.Симоненко).

Якщо звертання, стоїть в кінці речення, то перед ним

ставиться кома, а після нього – той знак, який потрібний за

змістом речення:

Радуйся, земле моя! (Д.Павличко).

Звертання не відповідає ні на яке питання і не є членом речення.

Поза синтаксичним зв'язком стоять також вставні слова, словосполучення і речення.

Вставними називаються слова або сполучення слів, що виражають ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення. Вони поділяються на такі групи:

– виражають упевненість (безумовно, безперечно, очевидно, звичайно);

– виражають невпевненість (мабуть, може, здається);

– виражають радість, задоволення, інші почуття (на жаль, шкода, на радість, на щастя); вказують на послідовність викладу (по-перше, нарешті, інакше кажучи, наприклад, отже);

– вказують на джерело повідомлення (на мій погляд, кажуть, як відомо, по-моєму);

– активізують увагу читача (знаєте, вірите, уявіть собі). Вставні слова, словосполучення і речення виділяються

комами, але якщо вставні речення виражають додаткове повідомлення, то виділяються дужками або тире: Можливо, були ми квітками в одному суцвітті. (О. Білаш).

Що ж, недарма люди кажуть, у панів біліші кості. (Леся Українка).

Правду кажучи, я й сам уже не вірив у можливість такої витівки. (В.Під могильний ).

Розділові знаки при відокремлених та уточнювальних членах речення

Відокремленими називаються другорядні члени речення (як одиничні, так і з залежними словами), що інтонаційно й за смислом мають більшу синтаксичну самостійність в реченні.

Відокремлення – це синтаксична категорія, яка реалізується на рівні речення. Вона його ускладнює, у складі речення відокремлення має відносну змістову самостійність, співвідносну фактично з підрядним реченням або присудком головного речення.

Відокремленими можуть бути другорядні члени речення, яким властиве значення додаткової інформативності до основ­ного змісту речення. Саме тому відокремлені члени пов'язані граматично від двох членів речення: від головного слова, до якого належать за смислом, а опосередковано від підмета або від присудка.

Відокремлення поділяються на два типи: напівпредикативні та пояснювальні. Напівпредикативні (найчастіше відокремлені обставини), які не залежать від місця в реченні й мають значення додаткової процесуальності. Наприклад: Там бубоніло радіо, співали пісні, низько слався дим, розбавляючи лугове повітря гірким тліном торішньої огудини (Г.Тютюнник).

Пояснювальне відокремлення фіксовано стоїть після поширюваного слова. Воно його уточнює й конкретизує, подає додаткову інформацію. Наприклад: Біля берега озера, при самій воді, синіли квітки Петрових батогів. (З газ.).

Умовами відокремлення речень слід вважати:

1. Порядок слів. Від цього залежать умови відокремлення означень, прикладок, обставин.

Примітка: не відокремлюються:

а) означення не відокремлюються, якщо знаходяться перед означуваним словом і не мають додаткового обставинного значення. Наприклад: Шумів розгойданий вітрами хлібів великий океан (М.Нигнибіда).

б) прикладка, що знаходиться перед власною назвою, як правило, не відокремлюється. Наприклад: Голова правління акціонерів Петро Завгородній був присутній на засіданні.

в) обставина, виражена дієприслівником, зазвичай відокремлюється. Але у позиції після присудка може й не відокремлюватись. Наприклад: Медом лине повітря у груди, любо пісню співать ідучи... (В. Сосюра).

2. Ступінь обтяженості члена речення. Не відокремлюються:

а) непоширене означення, яке стоїть після означуваного. Наприклад: Біля колодязя овечі сліди засохлі (В.Мисик).

б) загальна назва-непоширена прикладка. Наприклад: Чеська красуня столиця вирувала радісною повінню свята (О.Гончар). в) обставина, виражена одиничним дієприслівником, який знаходиться після присудка. Наприклад: Солоха пішла у двір ревучи (П.Мирний).

3. Уточнюючий характер одного члена речення щодо іншого впливає на відокремлення означень, прикладок, додатків, обставин.

4. Смислове навантаження члена речення зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин.

а) означення перед означуваним з атрибутивним значенням не виділяється. Наприклад: Пустельні майдани, безлюдні вокзали...(М.Первомайський).

б) атрибутивна прикладка у позиції перед означуваним не відокремлюється. Наприклад: Директор школи Василь Макарович Рясний був схвильований вкрай (О. Довженко).

Відокремлені члени речення інтонаційно виділяються паузами, а на письмі – комами. Для підкреслення смислової важливості відокремлені члени речення можуть відокремлюватись також тире. Відокремленими бувають означення, обставини, прикладки та додатки.