Тема 7. Особливості української пунктуації у ділових паперах Особливості пунктуації у професійних текстах (всередині речень та між елементами текстів)

Синтаксичні особливості ділового мовлення полягають у вживанні розповідних речень, для яких характерне нанизування фактів, що передаються словами в одному відмінку. Отже, найчастіше вживані у діловому мовленні прості речення за рахунок цього нанизування бувають досить поширеними. Наприклад:

Відділ кадрів на підставі трудових договорів здійснює оформлення прийому на роботу відповідних фахівців, службовців, інших працівників.

Це багато в чому зумовлює вживання розділових знаків, оскільки переліки іменників в одному відмінку виступають однорідними членами речення і відділяються комами. Це найпоширеніший випадок вживання коми у діловому мовленні. Також кома ставиться у підрядних реченнях, які також часто вживаються у документах. Наприклад:

Кошти, які залишилися після сплати боргів підприємством, що ліквідується, розподіляються між його працівниками.

Крапка ставиться у кінці речення, але треба звернути увагу, що в друкованих та рукописних матеріалах не ставиться крапка після заголовків та підзаголовків, якщо вони виносяться на середину окремого рядка.

Крапка з комою ставиться у кінці перерахувань і невеликих рубрик, винесених в окремий абзац. Перед цими перерахуваннями ставиться двокрапка, а починаються вони з номера або з тире. Двокрапка ставиться також після слів Слухали, Виступили, Ухвалили у протоколах.

Тире у ділових паперах вживається рідко, найчастіше в розпорядчих і статутних документах при пропуску дієслова бути в теперішньому часі, або для того, щоб зробити логічний наголос на окремому слові. Наприклад:

Відповідальні – керівники відділів і служб.

Розділові знаки при звертаннях

Звертання – це слово або сполучення слів, що називає особу або предмет, до якого безпосередньо звернена мова її автора. Наприклад: Знову, берести, ви розшумілися); Тепер навіки ти єдина, моя озорена земля! (М.Терещенко).

Звертання в багатьох випадках граматично пов'язуються з реченнями, до складу яких вони входять. Так, у реченнях Ми пройшли велику путь і змужніли в грозах, друже, друга не забудь, вірного матроса; Під оком недремним щаслива, земле, ти єси! (М.Рильський) форми числа, а в останньому прикладі і роду присудків (не забудь, щаслива єси) підпорядковані відповідним формам звертань (друже, земле).

Звертання не узгоджуються, не керуються і не прилягають, їм притаманні особливі граматичні зв'язки, які називають співвідносними.

В окремих сучасних мовознавчих працях з'являються твердження, що звертання є членом речення, оскільки воно «виражається повнозначною частиною мови, має більшість синтаксичних ознак, властивих традиційним членам речення, воно тісно пов'язане із значенням інших частин речень, інколи вступає у зв'язок з присудком ». Однак, за традицією, у підручниках для вищої ніколи до сьогодні звертання не вважаються членами речення.

Звертання може бути виражене:

1. іменником у кличній формі (вокативі): Тарасе! Ти знаєш: свого на соборі в Констанці не зрікся і спалений Гус (Л. Первомайський); Життя! Надіє! Від перемог твоїх народ радіє (П.Тичина);

іменником, субстантивованим прикметником, дієприкметником або числівником у формі, ідентичній з формою називного відмінка (номінативі): О світла пам'ять, спогад мій, явись в душі, як буревій (М.Нагнибіда); Тривожне, засни непробудно, не рвись в недобачені сни (П.Воронько); Перший, починай! Називний відмінок звертання характеризується специфічною окличною інтонацією, не властивою називному відмінку підмета.

Від звичайного звертання треба відрізняти так званий «називний уявлення», що вказує на ізольоване поняття про особу чи предмет, про який говориться в реченні: Кавказ, Кавказ! Стрімчасті скелі, бунтливий Терек, хмари вплав (І.Нехода); Земля! О, скільки в слові цьому злилося вищих почуттів! (П.Воронько);

3) підрядним реченням: Хто в полі, хто в лісі, стережися! (Л.Українка).

В експресивному мовленні зрідка вживається звертання, виражене особовим займенником: Ану, ти, ворушись. Збирайся! (В.Козаченко); А може, поляжу й сам серед поля з тобою, ти, вірний мій коню (Л.Боровиковський); Ну, ви, ходіть сюди! (Л.Українка).

Звертанням властива граматична однорідність. Об'єднані сурядним зв'язком (за допомогою сполучників або без сполучників), звертання, як рівноправні синтаксичні елементи, виконують в реченні одну й ту саму функцію, виступаючи назвами осіб або предметів, до яких адресовано якесь повідомлення, питання чи спонукання: Привітаймо ж нині, сестри й браття, партії незламної діла (М.Рильський); Славтеся щиро, і гори, і трави, люди, і птиці, і сонце, і квіти, слався, велика безсмертна Державо. (А.Малишко).

Звертання можуть бути непоширені і поширені пояснюю­чими словами (узгодженими і неузгодженими означеннями, прикладками, додатками, обставинами): Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М.Рильський); Ви, народи всіх кінців землі, сходьтеся, берітеся за руки, куйте мирне щастя, ковалі (П.Тичина); Люблю тебе, столице України, квітучий Київ! (І.Нехода).

Поширене звертання може включати займенник другої особи, а зрідка означальне підрядне речення: О весна ти, весно, ти пора чудесна, обплетуть дерева сонця перевесла, в жилах зашумує, заспіває кров (В.Сосюра); Зелена земле, що мене зростила й розуму навчила! За цвіт, за плід, за все земне тобі спасибі, мати мила! (М.Рильський). Непоширені й мало поширені звертання інтонаційно відокремлюються в будь-якій позиції – на початку, у середині й у кінці речення.

Найвиразніше оклична інтонація виявляється тоді, коли звертання стоїть на початку речення. Від наступного речення звертання відокремлюється паузою і вимовляється високим тоном: Козаче, стань, зійди з коня, неси своє знання (М.Бажан).

У позиції кінця речення, оклична інтонація послаблюється: Я твій ровесник, країно моя молода!

У середині речення звертання, як правило, виділяється паузами, вимовляється низьким тоном і в прискореному темпі: Ви все згори, зірки ясні, світити будете мені (М. Марфієвич). Окличну інтонацію вони мають зрідка: Твої лиш, Всесвіте, безтрепетні уста нас покликом своїм до битви закликали .

Звертання вживаються переважно в усному мовленні, у різних стилях художньої літератури, у фольклорі і в ораторських виступах.