Правопис е, є

1. Після літер, що позначають тверді приголосні, пишеться е: декан, легенда, телефон.

2. На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа, Єва.

3. Після а, о, у в середині слів пишеться е: поет, силует (але траєкторія).

4. Після апострофа, м’якого знака, е, і, й пишеться є: п’єдестал, портьєра, гігієна.

5. В іншомовних префіксах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.

Вживання апострофа

Апостроф у словах іншомовного походження пишеться:

1. Після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, задньоязикові г, к, х та після р перед я, ю, є, ї: інтерв’ю, прем’єра, миш’як, бар’єр, кар’єр.

2. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є: ін’єкція, суб’єкт, кон’юнктура.

Апостроф не пишеться:

1. Якщо я, ю, є позначають м’якість попереднього приголосного: гравюра, пюре, бюро.

2. Перед йо: курйоз, серйозний.

Вживання м’якого знака

М’який знак пишеться:

1. Після м’яких приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, більярд, ательє, досьє, портьєра, медальйон.

2. Після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом, фільм.

3. Відповідно до вимови у кінці слів: магістраль, автомобіль, стиль, марганець.

Подвоєння приголосних

1. У загальних назвах іншомовного походження, на відміну від російської мови, приголосні не подвоюються: група, колектив, бароко, сума, шасі.

ВИНЯТКИ: брутто, нетто, ванна, манна, панна, пенні, тонна, вілла.

2. При збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові існує слово без цього префікса: ірраціональний, ірреальний, імміграція.

3. У власних назвах і похідних від них словах подвоєння зберігається, якщо воно є в тій мові, з якої запозичене: Марокко, Голландія, Ніцца, Руссо, Шиллер.

Документ як основний вид офіційно-ділового стилю. Вимоги до документа. Реквізит як елемент документа. Поділ документів за структурними ознаками. Критерії класифікації документів

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об’єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому поняття документ багатозначне і залежить від того, у якій галузі й для він чого використовується:

1) письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

2) офіційне посвідчення особи;

3) достовірне історичне письмове джерело;

4) матеріальний об’єкт, у якому містить певна інформація.

Організація роботи з документами та діяльність щодо створення документів називається діловодством або справочинством.

Документ є основним видом ділового мовлення. Він фіксує і передає інформацію, підтверджує її достовірність та об’єктивність.

Документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Кожний документ, що є джерелом певної інформації, повинен відповідати таким вимогам:

– документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності з її компетенцією;

– документ не повинен суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів;

– документ повинен бути вірогідним, базуватися на фактах і містити конкретні, реальні пропозиції щодо певного виду діяльності;

– документ повинен бути бездоганно відредагований і оформлений.

Кожен документ складається з окремих елементів – реквізитів. Розрізняють постійні і змінні реквізити. Постійні друкуються при виготовленні бланка, змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. Всього реквізитів 31 (державний герб, дата, назва виду документа, адресат, печатка).

Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром. Кожен вид документа має свій формуляр-зразок, тобто певну модель побудови однотипних документів.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що мають постійну інформацію, називається бланком. Найпоширенішими є бланки актів, довідок, наказів, протоколів, листів. Бланки є двох форматів – А4 (210х297 мм) та А5 (148х210 мм).

Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку документа як єдиний блок, називається штампом. Державний стандарт передбачає кутове і поздовжнє розміщення штампа.

Поздовжнє розміщення доцільне тоді, коли назва установи складається з великої кількості слів і не може розміститись на площі, відведеній для кутового штампа.

Бланк з кутовим штампом доцільніший, оскільки праворуч від штампа на вільному місці можна заповнити реквізити “адресат”, “гриф обмеження доступу до документа”, “гриф затвердження”, “резолюція”.

Головним елементом документа є текст. Текст складається з таких логічних елементів:

1) вступ (зазначається привід, що послужив основою складання документа, викладається історія питання);

2) доказ (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавство та інші матеріали);

3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).

Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи – складним.

Існує прямий і зворотний порядок розташування логічних елементів. При прямому логічні елементи розташовуються так: вступ, докази, закінчення, при зворотному – закінчення, докази, а вступ – відсутній.

За способом викладу матеріалу існує дві категорії документів:

1. Документи, у яких добір частин тексту щоразу різний, залежить від змісту того, що викладається, ситуації, певних обставин ділового спілкування. Ці документи мають низький рівень стандартизації (автобіографії, звіти, протоколи, накази, листи).

2. Документи, у яких може бути передбачений не лише формуляр, а навіть слова, словосполучення з певною думкою, за винятком, цілком конкретних відомостей, для яких у бланку залишається незаповнене місце. Це документи з високим рівнем стандартизації (довідки, листи, вживані у часто повторюваній ситуації).

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його текст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напрямку діяльності. Відповідно до цього виділяють такі види документів:

1. За найменуванням – заява, лист, телеграма, довідка, інструкція тощо.

2. За походженням – службові (офіційні) та особисті.

Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють.

Особисті – створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності.

3. За місцем виникнення – внутрішні та зовнішні.

Внутрішні – документи, які мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено.

Зовнішні – це документи, які є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями.

4. За призначенням – організаційні, розпорядчі, інформаційні, колегіальних органів.

5. За напрямом – вхідні і вихідні.

6. За формою – стандартні (типові) та індивідуальні (нестандартні).

Стандартні – це документи, які мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності й за обов’язковими правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення).

Індивідуальні – документи, що створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій. Їх друкують або пишуть від руки.

7. За терміном виконання – звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

Звичайні безстрокові – це документи, що виконуються в порядку загальної черги.

Термінові – для них встановлено строк виконання.

Дуже термінові – документи, що мають позначення “дуже терміново”.

8. За ступенем гласності – для загального користування, службового користування, секретні, цілком секретні.

9. За стадіями створення – оригінал, копія (відпуск, витяг, дублікат).

Оригінал – це основний вид документа, перший і єдиний його примірник.

Копія – це точне відтворення оригіналу. На копії обов’язково робиться помітка вгорі праворуч “копія”.

Оригінал і копія мають однакову юридичну силу.

Відпуск – повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника.

Витяг – робиться тоді, коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину.

Дублікат – це другий примірник документа, виданий у зв’язку з втратою оригіналу.

Оригінал і дублікат – рівноцінні.

10. За складністю – прості й складні.

Прості відображають одне питання, складні – декілька.

11. За терміном зберігання – тимчасового (до 10 років), тривалого (понад 10 років) і постійного зберігання.

12. За технікою відтворення – рукописні, відтворені механічним способом.