Дослідження місцевого статусу

Місцевому статусу при обстеженні хірургічного хворого відводиться найважливіше значення. У випадках гострої патології починати обстеження необхідно з нього, одночасно проводячи опитування хворого.

Алгоритм дослідження місцевого статусу грунтується на класичній методиці: огляд, пальпація, перкусія та аускультація ділянки захворювання. При необхідності, проводяться спеціальні методи обстеження (вимірювання, пункція, катетеризація та ін.), проведення функціональних проб.

При огляді відзначається конфігурація, симетричність, форма ураженої ділянки, стан шкірних покривів: ріст волосся, колір шкіри, наявність висипань, судинних плям, набряку, пухлинних утворень, випинань або деформацій, ранових дефектів, пухирів, норицевих отворів, рубців, розширених поверхневих судин.

При пальпації визначаються тургор тканин, місцева температура, тонус м'язів, напруження передньої черевної стінки, судомні скорочення, зміни регіонарної чутливості. Глибока пальпація визначає локалізацію, розміри, консистенцію органів досліджуваної ділянки, наявність болючості та інших аномальних проявів - ущільнення, розм'якшення, флюктуації, зміщуваність. Виявляються патогномонічні симптоми захворювань.

Перкуторно визначаються межі розташованих у цій ділянці органів, звукові феномени. У грудній клітці: тупість або коробковий звук, їх протяжність, межі серця. При обстеженні черевної порожнини важливе значення мають виявлені зміни меж печінки або відсутність печінкової тупості, збільшення розмірів селезінки.

При аускультації з'ясовуються звукові феномени і їх особливості: шум над артеріальними стовбурами, характер дихання, тони серця, перистальтичні шуми. Чітко характеризуються ненормальні аускультативні дані.

Проводиться вимірювання шкірної, пахвової, ректальної температури, артеріального тиску, частоти дихання, при необхідності - довжини та окружності кінцівок, шиї.