Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УРЕр Teoretichni_pitannya_ee.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
234.5 Кб
Скачать

7. Територіальну громаду як соціально-економічну систему необхідно розглядати з юридичної, економічної й ринкової, соціальної, інформаційної сторони. Охарактеризувати юридичну сторону.

СТАТТЯ 12. ЮРИДИЧНИЙ СТАТУС ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

1.Територіальна громада є суб’єктом права на здійснення місцевого самоврядування, що надається й гарантується Конституцією і законодавством України. Відповідно до зазначеного громада самостійно вирішує питання місцевого значення в межах чинного законодавства.

2.Територіальна громада міста є суб’єктом права комунальної власності, володіє, користується та розпоряджається майном комунальної власності.

3.Територіальна громада обирає міську раду та міського голову, а також формує об’єкти комунальної власності.

4.Обрані територіальною громадою органи місцевого самоврядування є суб’єктами фінансово-кредитних та цивільно-правових відносин у межах, визначених законодавством.

Треба встановити, що територіальна громада наділяється правом юридичної особи. Вона може бути суб'єктом цивільно-правових відносин, має право здійснювати господарські операції, набувати і відчужувати майнові права, входити в зобов'язання, вести процеси, стягувати примусові збори зі своїх членів на задоволення спільних потреб.

Територіальна громада має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів.

8. Методи комплексної економiчної оцiнки регіонального розвитку.

Зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіо­нів — об’єктивна закономірність, яка ще більше виявляється внаслідок проведення політики регіональної інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності за рахунок удос­коналення територіальної організації господарства та ра­ціонального природокористування. Процес зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів розглядається як тенденція, як процес їх відносного зближення, а не нівелю­вання.

Визначення рівнів економічного розвитку регіонів розгля­дається у багатьох наукових працях як складна соціально- економічна категорія, що відображує якісно новий етап розвитку продуктивних сил і Виробничих відносин. Відомо, що цей показ­ник вимірюється кількістю сукупного суспільного продукту або національного доходу в середньому на душу населення або одиницю трудових ресурсів. Його можна визначити також об­численням синтетично зваженого індексу рівня економічного розвитку регіону за формулою


О • 100


£ <7-100


де а, Ь, с, ..., п — окремі показники у відсотковому відношенні * до відповідних середніх показників регіону вищого рангу; </ , д2, <73, •••, цп вагові коефіцієнти (бали), що установлюються експертним шляхом для кожного окремого показника залежно від його значення як вимірника рівня економічного розвитку регіону; ф — сума вагових коефіцієнтів.

У науковій літературі наводиться кілька методів оцінки рів­ня розвитку інфраструктури. Один із них — метод Бенне- ті — забезпечує порівняльну оцінку інфраструктури групи регіонів.

Рівень розвитку інфраструктури визначають зведенням різних часткових відносних показників в один шляхом віднесення кожного з них до максимального (із сукупності порівнюваних районів) і обчислення його середнього значення.

Так, одна з методик розрахунку рівня забезпеченості насе­лення району, міста, області об’єктами соціальної інфраструкту­ри передбачає використання нормативно-вартісного методу.

Використовують також метод порівняння територіальної струк­тури промисловості в різні періоди. Ефективність структурних зрушень у промисловості визначають цим методом за прирос­том (зниженням) обсягу валової продукції промисловості ре­гіону, який отримано за рахунок зміни міжрегіональних співвідно­шень чисельності промислово-виробничого персоналу.

Конкретний ефект визначають як різницю між фактичною і розрахунковою частками валової продукції промисловості ре­гіону при кількості працюючих базового і продуктивності праці поточного року. Отже, отримуємо величини відносного ефекту структурних зрушень у промисловості за рахунок зміни частки промисло­во-виробничого персоналу районів (областей) у країні.