7. Охарактеризувати різниці в управлінні підприємством та одиницею місцевого самоврядування, котрі необхідно враховувати, здійснюючи стратегічне управління в самоврядуванні.

Здійснюючи стратегічне планування та управління в самоврядуванні, слід пам’ятати, що існують різниці в управлінні підприємством та одиницею місцевого самоврядування, правління якого здійснює мандат, наданий місцевою спільнотою. Ці різниці можна схарактеризувати наступним чином:

Основні рішення в органах самоврядування мають характер політичних рішень. Проведення політики є відкрите для участі різних суспільних угруповань. Приватні фірми також проводять політику, але на відміну від самоврядування цей процес не є демократичним та відкритим.

У функціонуванні органів самоврядування однаково важливими є професіоналізм, ясність та зрозумілість у процесі прийняття рішення.

У стратегічних плануванні та управлінні, які здійснюються в публічному секторі, на отримання думки мешканців потрібно виділити значно більше часу ніж у приватному секторі .

Ціллю публічного сектора є передусім служіння, тобто підпорядкування суспільним потребам.

Цілі та призначення публічного сектора є складніші ніж приватного, тому й справи тут є складніші.

Приватні фірми мають різноманітні цілі – проте головною ціллю є отримати прибуток та утриматися на ринку. Деякі комунальні відділи (агенції, контори) також можуть приносити прибуток, але можуть також працювати на власних коштах, або використовувати дотацію, оскільки їх діяльність перед усім повинна служити суспільним інтересам.

Працівники публічного сектору, які приймають рішення, змушені працювати в умовах зовнішнього та внутрішнього тиску, який не допускається в приватному секторі.

Якщо орган самоврядування хоче впровадити систему стратегічного планування та управління, то основним завданням є забезпечення постійного керівництва, яке буде сприяти цьому процесу. Стратегія та керівництво є нерозривно пов’язані одне з одним.

8. Полiтика регiонального розвитку I напрями її реалiзацii

Політика регірнального розвитку за структурою досить складна. Основними у ній є такі блоки: політика економічна, демографічна, соціальна і культурна, екістична (поселенська), екологічна, нау­ково-технічна. Кожний з цих блоків можна деталізувати за основними напрямами формування політики регіонального розвитку країни

Важливим у реалізації політики регіонального розвитку є виявлення та обгрунтування проблемних регіонів для розроб­ки системи заходів і стимулів, специфічних для кожного типу виділених територій. Для розробки диференційованого регіо­нального підходу до вибору моделі господарського механізму управління територіями доцільно виділити регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією виробництва і населення; індустріально слабкорозвинені сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні; рекреаційні.

. Політика регіонального розвитку країни може бути результативною при забезпеченні природно-госпо­дарської збалансованості, а також при реалізації передумов і можливостей розвитку її регіонів з урахуванням принципів самофінансування і самоуправління.

Основні напрями реалізації соціальної і культурної політи­ки — інтенсифікація регіональних процесів відтворення населення та його соціального складу, охорона здоров’я і забезпечення со­ціальної захищеності населення, розвиток його духовного і фізич­ного потенціалу.

Регіональна політика формування поселенської (екістпич- ної) системи реалізується через: збереження заселеності сіль­ської місцевості на якомога більшій території, посилення життє­діяльності ще функціонуючих населених сільських пунктів; розвиток малих міст, міських поселень і сіл; розвиток, поряд з районними, регіональних центрів; стримування механічного зростання великих міст і стимулювання їх якісного перетворен­ня.

В екологічній політиці пріоритетним є територіальне управлін­ня (порівняно з галузевим) з урахуванням стану і особливос­тей кожного регіону.

Вирішення багатьох питань раціонального ресурсоспоживан- ня та природокористування визначається науково-технічною політикою. Головні її завдання — цілеспрямована зміна структу­ри, перепрофілювання промислового виробництва, технічне пе­реоснащення його на базі сучасних високих технологій, пра­вильне застосування хімічних засобів у сільському господарстві.