127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.

Проблема майбутнього стала однією з найважливіших та актуальніших у сучасній соціальній філософії, тому однією з головних функцій філософії є прогностична, мета якої – передбачення майбутнього.

Передбачення – це відносне знання про майбутнє, тобто про те, чого немає в дійсності, але що потенційно перебуває зараз у вигляді об’єктивних і суб’єктивних передумов можливого перебігу розвитку подій.

Розрізняють такі аспекти передбачення: онтологічний, гносеологічний, логічний, нейрофізіологічний, соціальний.

У сучасній науці виділяють наукову дисципліну – футурологію, що вивчає майбутнє. \

Окремим видом передбачення є прогнозування.

Прогнозування – це спеціальне наукове дослідження, предметом якого є перспективи розвитку будь-якого явища.

Три різновиди прогнозу: побутовий, інтуїтивний, науковий

П’ять основних методів прогнозування: екстраполяційні, історична аналогія, моделювання, експертні оцінки,сценарії майбутнього.

За змістом і призначенням прогнози поділяють на: пошуковий, нормативний, аналітичний, прогноз-застереження.

Отже, прогноз об’єднує пізнання з практикою, він є функцією науки й тісно пов’язує теорію з повсякденним життям, практичною доцільністю. Прогноз дає знання про можливі та ймовірні негативні й позитивні явища.

128.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

Це одна з найважливіших проблем філософії, питання якої : чи змінюється людське суспільство, а якщо "так", то в якому напрямі і яка періодизація цих змін?

Історичний процес - процес розвитку всіх суспільних відносин та явищ, що оточують людину.

Сенс історії - це відповідь н запитання про виправданість історії : ,,Для чого жили, живуть люди та житимуть майбутні покоління?

Сенсом є віра , яка не роз’єднує світ, а інтегрує і об’єднує його.Це ідея Карла Яс перса.

Підходи в аналізі історії : формаційний підхід(види формацій : первісний лад – рабовласницька - феодальна) капіталістична - комуністична) ( Маркс, Енгельс) культурологічний( види культур : єгипетська, індійська, китайська, вавилонська, греко-римська, візантійсько-арабська, західно-європейська , культура майя) ( Шпенглер), цивілізаційний ( Тойнбі) , другорядні підходи в аналізі історії.

Більшість античних мислителів, у тому числі Протагор, Демокріт, дотримувалися точки зору, що суспільство розвивається в основному за висхідною, від дикості до "золотого століття". їх можна вважати засновниками прогресивного напряму. Гесіод, Сенека, навпаки, стверджували, що розвиток суспільства має регресивний напрям від "золотого" століття до залізного століття, для якого характерні повна деградація суспільства, падіння його моральності і т. ін. Платон, Аристотель, Полібій та інші вважали, що суспільство рухається за висхідною, але по замкнутому колу з постійним поверненням назад, до вихідного етапу.

Філософи Середньовіччя, не відкидаючи ідею, що історія є направленим процесом, вважали, що її спрямування задане Богом.

Одним із перших дослідників, який у своїх працях найповніше охопив проблеми спрямування, а також співвідношення єдності і різноманітності в історичному процесі, був італійський філософ Джамбатіста Віко (1668-1744). У своєму трактаті "Підстави нової науки про загальну природу націй" він показав світську концепцію всесвітньої історії як історичного кругообігу, єдиного для всіх народів. На думку Віко, усі народи у своєму розвитку проходять однакові стадії - від первісного варварства ("століття богів") через феодалізм ("століття героїв") до епохи демократичної республіки чи представницької монархії ("століття цивілізації"). Кожний цикл завершується загальною кризою і розпадом даного суспільства. По завершенні циклу розвиток відновлюється і проходить ті самі стадії, але на більш високому рівні. Таким чином, ідеї Віко лежать в основі теорій циклічності в розвитку культур і цивілізацій (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі).

У сучасній філософії історії співіснують два основних підходи до пояснення логіки і спрямованості історичного процесу: формаційний і цивілізаційний.

Формаційний підхід ґрунтується на моністичному розумінні історії. Він трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний, природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій.

Вчення про суспільно-економічні формації було розроблене Карпом Марксом у його працях "Капітал", "До критики політичної економії" та ін.

Цивілізацій ний, або культурологічний, підхід до розуміння філософії історії склався в ХІХ-ХХ ст. Його головною рисою є ствердження ідеї про існування безлічі культур і цивілізацій, їхньої локальності і різноякісності, заперечення твердої однолінійної схеми суспільного прогресу.

Порівнявши формаційний і цивілізаційний підходи, можна зробити такі висновки:

1) формаційний підхід прагне в процесі аналізу охопити все суспільство й акцентує увагу на Його динаміці, цивілізаційний - досліджує частину суспільства (окрему цивілізацію), а суспільство в цілому сприймає як статичне;

2) формаційний підхід особливу увагу приділяє економічним факторам життя суспільства, цивілізаційний же-акцентує увагу на духовних факторах.

Проблему змісту і спрямованості історичного процесу розглядав і американський філософ Френсіс Фукуяма. Він запропонував свою теорію "кінця історії". "Кінець історії" він вбачає в тому, що людство зрештою знайде оптимальну форму суспільства і держави, а загальнолюдський ідеал - у ліберальних ідеях і поглядах, на основі яких повинні бути задоволені всі потреби людини і вирішені основні суперечності суспільства.

Висновки:

1. Філософія історії-це розділ філософії, що займається поясненням змісту, закономірностей, основних напрямів історичного процесу, а також обґрунтовує методи його пізнання. її складовими частинами є: онтологія філософії історії, гносеологія філософії історії, історія філософії історії й антропологія філософії історії, а функціями – світоглядна, теоретична, методологічна і прогностична.

2. Серед сучасних концепцій філософії історії найвпливовішими є: гносеологічний напрям (критична філософія історії), онтологічна концепція, аксіологічна концепція, технократичні концепції історії та деякі інші.

3. Найповніше і найглибше спрямованість історичного процесу розкривають формаційний і цивілізаційний підходи, на підставі яких деякі дослідники виокремлюють монадний підхід.