74.Еволюція політичної системи Південно-Африканської республіки після ліквідації апартеїду

Майже до кінця минулого століття закон Південно-Африканської Республіки ділив громадян цієї країни на білих, які володіли усіма правами, та чорних, у яких було лише одне право – працювати. Така система одержала назву «апартеїд» (у перекладі з мови бурів – нащадків вихідців з Нідерландів, Франції та Німеччини, що проживають у ПАР, це означає «роздільне існування

Головним натхненником та борцем проти режиму апартеїду виступив Нельсон Мандела, який до сьогодні залишається «символом свободи» у Південній Африці.

Нельсон Мандела – один зі засновників Африканського національного конгресу (АНК), перший чорношкірий президент ПАР, один з найвідоміших активістів у боротьбі за права людини в період

Масові безпорядки 1984-1986 рр. суттєво вплинули на рівень економічного розвитку ПАР, унаслідок припинення співпраці з ПАР банків Британії та США було підірвано довіру інвесторів і почався відтік капіталу. З ослабленням і подальшим в 1991 році розпадом СРСР ПАР перестала бути для західних країн особливо важливим стратегічним партнером у боротьбі з поширенням комунізму. Лише на початку 1987 р. урядові вдалося стабілізувати ситуацію та спинити економічне падіння. Реакцією на масові безпорядки став ріст популярності серед білого населення крайніх правих. У 1988 р. на виборах до парламенту перемогла Консервативна партія, що виступала за більш жорстоке поводження з чорношкірими, але її лідер Фредерік де Клерк, якого вважали прихильником "сильної руки", не виправдав покладеного на нього ультраконсерваторами довір'я, продовживши згортання політики апартеїду. У 1990 р. він дозволив легалізувати АНК і випустив із в'язниці його лідера Нельсона Манделу. Через рік було скасовано останні закони, на які спиралася система апартеїду. 2 травня 1990 р. відбулася зустріч лідерів АНК і Комуністичної партії ПАР з урядом ПАР, на якій було досягнуто згоди про проведення амністії та подальшої реабілітації політв'язнів.В'язні сумління випускалися із в'язниць, дисиденти могли вільно повернутися в ПАР з-за кордону. Їм гарантували імунітет від судових переслідувань за політичні переконання. До 30 квітня 1991 р. було звільнено 933 «борців проти апартеїду», проте 364 терористи залишилися в ув'язненні через серйозність скоєних ними злочинів. Всього в ПАР повернулося близько 6000 політичних емігрантів (відмовлено було лише 100 екстремістам).

У ході переговорів "круглого столу" Н.Манлела та Ф. де Клерк досягнули порозуміння про порядок проведення перших у ПАР загальних виборів, що відбулися 26-28 квітня 1994 р. АНК отримала на цих виборах 62%, "Інката" - 10%, а Національна партія білої меншини - 20% голосів.

9 травня 1994 р. президентом ПАР обрано Н. Манделу, причому Ф. де Клерк став його другим заступником. Після виборів ООН скасувала всі обмеження на торгівлю та співпрацю із ПАР, визнавши тим самим остаточну ліквідацію режиму расової дискримінації в цій країні. Основою діяльності уряду АНК (з 16 червня 1999 р. президентом і главою уряду став керівник АНК Табо Мбекі) є стратегія “Зростання, зайнятість, перерозподіл”), що передбачає проведення у країні масштабних соціально-економічних перетворень в інтересах африканського населення.

Сьогодні ПАР - республіка з президентською формою правління. Незалежний член Британської Співдружності. Законодавчий орган - двопалатний парламент (Сенат і Національні збори). Кожна з 9 провінцій країни має свій парламент, законодавчу владу і уряд, підзвітна прем'єр-міністру ПАР.

Країна молодої демократії . Після виборів з країни були зняті міжнародні санкції і ПАР знову зайняла своє місце у міжнародних і регіональних організаціях. Остаточний варіант Конституції був підписаний президентом Манделою 10 грудня 1996 року. У червні 1999 року в країні були проведені другі загальнонаціональні демократичні вибори, в яких знову переконливу перемогу одержав АНК. Лише одного голосу не вистачило АНК для формування конституційної більшості (2/3) у національному парламенті. Нельсон Мандела пішов на пенсію і передав владу своєму молодшому соратнику Табо Мбекі. 

Конституція  Нова демократична конституція, схвалена Конституційним Судом ПАР у Шарпевілі 1996 року, стала втіленням усіх мрій та сподівань південноафриканців. Вона стала надійним гарантом захисту прав усіх і кожного від будь-яких проявів расизму. Набрала чинності 4 лютого 1997 р. Конституція проголошує федеральний устрій країни, влада в якій належить центральному урядові та дев'яти провінційним урядам. Вона розмежовує повноваження, забезпечує звітність та визначає відповідальність, і узаконює "Білль про Права". Вона також закріплює соціально-економічні права, включаючи право на житло, освіту, медичне обслуговування, доступ до продуктів харчування та води, соціальні гарантії. Конституція гарантує виконання "Біллю про Права" у горизонтальній площині, тобто його положення обов'язкові до виконання як кожним окремим громадянином, так і державою. Судочинство підпорядковане загальному законодавству і покликане розвивати у громадян Усвідомлення понять справедливості і правосуддя. Конституція також визнає традиційні засади самоуправління та общинні закони, якщо вони не суперечать чинному законодавству. 

Все прогресивне людство планети вітало прийняття цієї конституції, проте деякі партії критикували її за те, що вона не надає більших прав провінціям. Однак нею була запроваджена концепція кооперативного управління", згідно з якою всі суперечки між різними ешелонами влади вирішуються шляхом переговорів або через посередництво арбітражу. Були розроблені комплексні механізми для вирішення суперечок між Національною Асамблеєю і новоствореною Радою у справах провінцій, і така система визначає повноваження влади на провінційному рівні, забезпечує право встановлювати прямі політичні та економічні стосунки між місцевою владою та вищими ешелонами влади. Впроваджені також механізми забезпечення стабільності роботи як місцевих органів самоуправління, так і провінційних урядів. 

Цікаво, що цеодна з небагатьох африканських країн, в яких ніколи не було путчів і регулярні вибори проводяться ось уже майже століття, хоча переважна більшість чорношкірого населення не мала виборних прав до 1994 року. Економіка Південно-Африканської Республіки є найпотужнішою на континенті.

Південно-Африканська Республіка часто згадується, як Веселкова Нація — термін, придуманий архієпископом Десмондом Туту, і пізніше використаний тодішнім президентом Нельсоном Манделою, як метафора, щоб описати нове відношення до культурного різнобарв'я країни, яке почало розвиватися слідом за сегрегаційною ідеологією апартеїду.