
- •60.Національно-визвольний рух на території Індії 1860-1940-х рр. 328
- •1.Історико-політичні передумови формування пострадянського простору.
- •2. Особливості інтеграційних процесів на пострадянському просторі.
- •3. Становлення української державності
- •4. Основні етапи формування політичної системи незалежної України.
- •5.1 Традиції національного державотворення в Україні.
- •5.2 Основні етапи політичної історії Росії.
- •6.1 Основні етапи історичного розвитку Росії.
- •6.2 Політичний розвиток Російської Федерації в пострадянську добу.
- •12 Грудня 1993 р. Відбулися парламентські вибори і референдум, учасники якого схвалили проект нової конституції.
- •2 Березня 2008 обраний на пост президента Російської Федерації.
- •7.1 Партійна система рф
- •7.2 Партійна система рф
- •7. 3 Державно-політичний устрій Російської Федерації
- •9.1.Політико-правова система і політичні процеси в Республіці Білорусь.
- •9.2. Суспільно-політичний розвиток Республіки Білорусь.
- •10.1 Основні етапи політичної історії Молдови.
- •10.2 Еволюція політико-правової системи в Республіці Молдова.
- •11.1 Історичні витоки Придністровської проблеми.
- •11.2.Придністровська проблема: витоки, сутність та шляхи її вирішення.
- •12. Основні етапи політичної історії Литви.
- •13. Історичне минуле естонського, латвійського і литовського народів
- •14. Естонія і Латвія після розвалу срср
- •15. Особливості історичної долі й етногенезу народів Закавказзя.
- •16. Порівняльна характеристика політико-правових систем Азербайджану, Вірменії та Грузії.
- •17.Проблема Нагірного Карабаху та шляхи її розв’язання.
- •18.1 Особливості державного устрою й територіально-адміністративного поділу Республіки Грузія.
- •18. 2 Основні етапи політичної історії Грузії.
- •19.“Революція троянд” у Грузії: причини і наслідки.
- •20.1 Етнополітичні конфлікти в Грузії та шляхи їхнього розв’язання.
- •20.2 Історичні витоки конфліктів Грузії з Абхазією і Південною Осетією.
- •21. Основні етапи політичної історії Казахстану
- •22. Традиції державотворення в Узбекистані
- •23. «Тюльпанова революція» у політичному розвитку Киргизької Республіки
- •24. Формування політичної системи Туркменістану після проголошення державної незалежності
- •25. Громадянська війна в Таджикістані (1992 – 1997 р.) й проблема збереження його територіальної цілісності.
- •26. Основні етапи формування Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії
- •27. Формування парламентської монархії у Великій Британії
- •28. Европейська колонізація північноамериканських теренів і колоніальне суперництво провідних європейських держав
- •29.Війна за незалежність і перетворення сша на федеративну державу.
- •30.Територіальний розширення сша у хvііі – хх ст.
- •31.Громадянська війна та скасування рабства у сша. Реконструкція Півдня.
- •32.«Новий курс» президента ф.Д.Рузвельта та трансформація сша на державу загального добробуту
- •33.Рухи за громадянські права у сша у 1950–70 рр.
- •34. Етапи формування канадської федерації
- •35. Здобуття незалежності Ірландією та її перехід до республіканської форми правління.
- •36.Проблема Північної Ірландії і шляхи її розв’язання.
- •37. Основні етапи формування німецької нації та державності.
- •38.Нацистська диктатура в Німеччині та її злочини
- •41. Монархічна і республіканська форми правління в політичній історії Франції у хvііі-хіх ст.
- •42.Політичний режим п’ятої республіки у Франції.
- •43. Основні етапи розвитку італійської державності
- •44.Диктатура ф. Франко в Іспанії
- •45. Здобуття державної незалежності Нідерландами, Бельгією та Люксембургом.
- •46. Кальмарська унія та здобуття незалежності країнами Північної Європи.
- •47. Відновлення державності країн Центральної Європи після Першої світової війни.
- •48. Встановлення режимів «народної демократії» в країнах Центральної Європи та Балкан і їхній крах.
- •49.Здобуття державності народами Балкан у період Нового та Новітнього часу.
- •50.Специфіка історичного розвитку мікро-держав Європи (Андорра‚ Ватикан‚ Ліхтенштейн та Монако), причини та шляхи збереження цими державами суверенітету в сучасній системі міжнародних відносин.
- •51.1 Особливості політичної системи імперського Китаю. Роль конфуціанства.
- •51.2 Основні етапи політичної історії Китаю.
- •52.Політико-правова система кнр.
- •53. Трансформація політичної системи Японії у хх столітті.
- •54.Проблеми демократизації політичного режиму в Республіці Корея.
- •55.Ідеологія чучхе та політична система кндр.
- •56.Статус монарха у політичній системі Королівства Камбоджа та Королівства Таїланд: порівняльний аналіз.
- •57. Основні етапи політичної історії в'єтнаму.
- •1. Курс оновлення
- •58. 1 Становлення сучасної політичної системи Малайзії.
- •58.2 Формування консенсусної демократії у Малайзії.
- •59. Диктаторські режими у Індонезії та Філіппінах.
- •60.Національно-визвольний рух на території Індії 1860-1940-х рр.
- •60.Національно-визвольний рух на території Індії 1860-1940-х рр.
- •61.Політичний розвиток Республіки Індія після проголошення незалежності.
- •62.Політична система Ісламської Республіки Пакистан.
- •63. Особливості сучасного політичного розвитку країн Південної Азії.
- •64. Політичний розвиток Шрі-Ланки після завершення громадянської війни.
- •65. Політичні реформи Мустафи Кемаля Ататюрка
- •66. Еволюція політико-правової системи Туреччини після Другої світової війни.
- •67. Вплив ісламської революції на політичний розвиток Ірану.
- •68.Особливості сучасного політичного розвитку арабських країн Перської затоки.
- •69. Спроби побудови «арабського соціалізму» в країнах Близького Сходу та Північної Африки у 50-60-х рр. Хх ст.
- •70. «Арабська весна» в політичному розвитку країн Близького Сходу та Північної Африки
- •71. Історичні витоки арабо-ізраїльського конфлікту
- •72. Політичний розвиток Ізраїлю після проголошення державності
- •73.Етнічний та релігійний фактори у політичному розвитку країн Тропічної та Південної Африки.
- •74.Еволюція політичної системи Південно-Африканської республіки після ліквідації апартеїду
- •75. Вплив міжетнічних та міжрелігійних конфліктів на політичний розвиток країн Тропічної та Південної Африки
- •76. Основні етапи політичної історії Мексики.
- •77. Особливості врегулювання індіанського питання у Мексиці.
- •78. Вплив участі Мексики у інтеграційному об’єднанні нафта на політичні процеси в країні.
- •8.10. Фінансова криза"
- •8.11. Повстання сапатистів
- •8.12. Вибори 2000 року
- •9.1. Революція кактусів
- •9.2. Світова фінансова криза 2008-2011 рр..
- •79.Традиції державотворення на Гаїті.
- •80. Особливості процесу демократизації Гаїті в 90-х роках хх століття.
- •81.Особливості демократизації Гаїті в 90-х роках XX ст..
- •82. 1 Диктатура Трухільо в Домініканськой Республіці
- •82.2Політичний розвиток др у 60-80ті роки 20 ст.
- •83. Політика Сомоса
- •84. Вплив громадянської війни в Нікарагуа на політичний розвиток країни.
- •85.Вплив громадянського конфлікту 1980-1992 рр. На політичний розвиток Сальвадору.
- •86.Вплив військових переворотів 60-70 рр. Хх ст. В Латинській Америці на політичний розвиток країн регіону.
- •87.Традиції державотворення на терені Бразилії.
- •88.Основні етапи формування політичної системи Федеративної Республіки Бразилії.
- •89.Особливості бразильського федералізму.
- •90. Політико-правова система Аргентини
- •Теоретичні аспекти дослідження політичного режиму Аргентини
- •Політична система Аргентини, та її особливості
- •Характеристика основних елементів політичної системи Аргентини
- •Аналіз основних складових політичного режиму Аргентини
- •91. Інтеграційне об’єднання меркосур
- •92.Основні етапи історичного розвитку Аргентини.
- •Колоніальний період
- •Перехід до незалежності
- •Об'єднання країни
- •Консервативна республіка
- •Друга світова війна і прихід Перона до влади
- •Правління Перона
- •Католицько-націоналістична революція
- •Правління Фрондісі
- •Переворот 1962 року і правління Гідо
- •Правління Ільїї
- •Військова диктатура
- •Повернення Перона
- •Процес національної реорганізації
- •Повернення демократії Правління Альфонсіна
- •Правління Менема
- •Президентство Нестора Кіршнера
- •Президентство Крістіни Фернандес
- •93.Причини і наслідки «Лівого повороту» в Латинській Америці.
- •94.Особливості участі корінних народів у політичних процесах на теренах Перу та Болівії
- •95.Основні етапи політичної історії Болівії
- •96.Особливості державотворчих процесів у Перу у хіх - хх століттях.
- •97.1 Становлення сучасної політичної системи Республіки Перу.
- •97.2 Ліворадикальні рухи на території Перу
- •98. Государственное устройство и политическая система Боливии
- •99. Вплив сша на політичні процеси у країнах Андів.
- •100.Особливості інтеграційних процесів у регіоні Карібського басейну.
46. Кальмарська унія та здобуття незалежності країнами Північної Європи.
Кальма́рська у́нія (Kalmarunionen) (1397—1521) — унія, що об'єднала три скандинавських королівства (Данію, Норвегію і Швецію з залежними територіями — Фінляндією, Ісландією і Гренландією) під егідою Данії.Країни жертвували своїм суверенітетом, але зберігали широку автономію. Розбіжність інтересів (особливо невдоволення Швеції пануванням Данії) привело до конфлікту і остаточного розпаду союзу в 1523 році. .
Створення союзу
Дочка данського короля Вальдемара IV Маргарита, яка була за норвезьким королем, возвела на данський престол свого сина Олафа і фактично управляла двома державами — Данією і Норвегією. У 1397 р. вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. У тому ж році на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмарі королем трьох країн був проголошений Ерік Померанський — малолічтній племінник Маргарити. Був прийнятий акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.
За угодою три країни повинні були мати загального монарха, влада повинна була передаватися по прямій чоловічій лінії; в разі бездітності короля представники всіх трьох країн повинні були обрати нового монарха. Країни зобов'язувалися надавати одна одній допомогу в разі воєн або заколотів. Обмовлялися привілеї церкви. Підкреслювалася внутрішня самостійність королівств і шанування внутрішніх законів.
Фактично в унії встановилось панування Данії, як найбільш могутньої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй данських і шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їх товари в Зундській протоці.
Остаточний розпад
Залишки Кальмарской унії проіснували до 1536, коли Данія в односторонньому порядку оголосила Норвегію своєю провінцією. Швеція вишла з унії в 1523р., а Данія і Норвегія залишилися в союзі до 1814р. з явним переважанням Данії. Норвегія зберегла власні закони і деякі державні інститути, але колишні норвезькі території - Ісландія, Гренландія, Фарерські острови - перейшли у володіння Данії. В 1814 Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події привели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарской унії (крім Фінляндії) в єдину монархію.
Остотаточно унія зі Швецією була розірвана у 1905р., населення країни майже одностайно висловилося за відокремлення від Данії з одночасним збереженням монархії.
47. Відновлення державності країн Центральної Європи після Першої світової війни.
Перша світова війна призвела до утворення нових держав у Європі. Після розпаду Австро-Угорщини чехи і словаки об'єдналися і створили незалежну державу - Чехословаччину. Коли в Празі стало відомо, що Австро-Угорщина попросила миру, 28 жовтня 1918 Празький національний комітет взяв на себе владу в чеських і словацьких землях і створив Тимчасові національні збори з представників різних партій. Збори обрали першого президента Чехословаччини - Томаша Масарика. Межі нової республіки були визначені на Паризькій мирній конференції. До її складу увійшли чеські землі Австрії, Словаччина і Закарпатська Україна, що входили раніше до складу Угорщини, а пізніше частина Сілезії, що входить до складу Німеччини. В результаті близько третини населення країни склали німці, угорці та українці.
16 листопада 1918 Угорщина була проголошена республікою. Але зміцнитися демократії в Угорщині не вдалося. Угорські комуністи закликали до революції і почали створювати по всій країні Ради за російським зразком. Прийти до влади їм "допомогла" Антанта, в ультимативній формі зажадала звільнити території, які повинні були бути передані тепер сусідам Угорщини. 21 березня 1919 було безкровно проголошеноУгорську Радянську республіку.
У важкому становищі опинилася і Австрія. В Австрії 30 жовтня 1918 владу на себе взяли Тимчасові національні збори і Державна рада, коаліційний уряд на чолі з соціал-демократом Карлом Реннером. Тимчасові національні збори скасувало монархію. Імператор Карл IV, який змінив у 1916 році померлого Франца Йосифа, став останнім Габсбургом на австрійському троні. Умови мирного договору, який була змушена підписати Австрія, були для неї незвичайно важкими. Вона перетворилася на "державу-обрубок". Століттями складаються економічні зв'язки Австрії з Угорщиною та слов'янськими землями були штучно розірвані, країна втратила вихід до моря. Відень став столицею невеликої держави. Ставши майже чисто австрійсько-німецькою державою, Австрія природно стала тяжіти до Німеччини. Але й ці зв'язки були обмежені. Ідеї реваншу стали живильним середовищем для зростання націоналістичних і фашистських настроїв.
Південнослов’янські народи, що входили до Австро-Угорщини, об'єдналися навколо Сербії та створили 4 грудня 1918 Королівство сербів, хорватів і словенців. Однак серби прагнули зайняти в цій державі провідне становище. При цьому вони не хотіли рахуватися з інтересами інших народів, вельми відрізняються один від одного, незважаючи на спільне походження (хорвати і словенці - католики, македонці, чорногорці і самі серби - православні, частина слов'ян прийняла мусульманство, албанці ж - неслов'яни, які сповідують у більшості іслам). Це майже відразу зробило національне питання головним джерелом нестабільності політичного життя. При цьому основним виявилося протиріччя між сербами і хорватами - двома найбільшими народами країни. Влада ж намагалися придушити всяке невдоволення. Король Олександр в січні 1929 року пішов навіть на розпуск парламенту і заборона політичних партій. Країна стала називатися Королівство Югославія, що мало символізувати "національну єдність" населення. У відповідь повставшіхорватські націоналісти вбили в 1934 році короля. Тільки в 1939 році правлячий режим вирішив піти на поступки в національному питанні: було оголошено про створення автономної хорватської області.
Втративша незалежність і розділена в XVIII столітті Польща більше століття боролася за відновлення своєї держави. Перша світова війна створила умови для досягнення цієї мети. Відновлення незалежної польської держави пов'язане з ім'ям Юзефа Пілсудського. Після Лютневої революції в Росії Тимчасовий уряд Росії 16 (29) березня 1917 року оголосив про те, що буде сприяти створенню Польської держави на всіх землях, заселених в більшості поляками за умови укладення з Росією «вільного військового союзу». 6 жовтня 1918 Регентська рада Польщі оголосила про створення незалежної польської держави, а 14 листопада, після капітуляції Німеччини і розпаду Австро-Угорщини, передав Юзефу Пілсудському всю повноту влади в країні.В цей час виник збройний конфлікт між польськими формуваннями і силами іншої новоствореної держави - Західно-Української народної республіки (ЗУНР) на території Галичини, яка вилилася в широкомасштабні бойові дії, які тривали з 1 листопада 1918 року по 17 липня 1919 року. У 1921 році була прийнята конституція, що проголосила Польщу парламентською республікою. На її основі були проведені вибори в польський парламент - сейм. Пілсудський відмовився висунути свою кандидатуру і пішов зі всіх державних посад, вважаючи свою місію - відновлення незалежності - виконаною. Однак у 1926 році він повернувся до активної політичної діяльності.
31 грудня 1917 була надана незалежність Фінляндії. Вже в січні 1918 року ліві соціал-демократи і фінська Червона Гвардія спробували встановити Радянську владу. Вони захопили столицю Фінляндії Гельсінкі, промислові центри на півдні країни, створили революційний уряд, який уклав договір про дружбу з Радянською Росією. До того ж після проголошення незалежності на території Фінляндії залишалися частини російської армії, які підтримали революцію. Присутність російських військ дало Фінляндії привід просити допомоги у Німеччини. В початку квітня 1918 року близько 10 тисяч німецьких солдатів висадилися у Фінляндії. Революціонери були розгромлені. Але країна опинилася в залежності від Німеччини. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні у Фінляндії була проголошена республіка, німецькі війська покинули країну.
Територія майбутньої незалежної Литви вже в 1915 році була окупована німецькими військами. Під заступництвом Німеччини там була створена Литовська Таріба (Асамблея) на чолі з А. Сметона. 11 грудня 1917 вона проголосила відтворення Литовської держави. Незалежність Литви визнала Німеччина, змусивши Радянську Росію визнати її з Брестського миру. Однак після Компьенского перемир'я в Литву вторглася Червона Армія, там була проголошена Радянська влада. У квітні 1919 року Литовська Таріба прийняла тимчасову конституцію і обрала президентом А. Сметона. Були скасовані всі декрети Рад. Однак влада Сметона на перших порах була суто номінальною.
Територія майбутніх незалежних республік Латвії та Естонії до моменту Жовтневої революції була лише частково зайнята німецькими військами. На залишилася частини Латвії та в Естонії була проголошена Радянська влада, але в лютому 1918 року німецька армія захопила і цю територію. З Брестського миру Радянська Росія визнала відділення Латвії та Естонії. Німеччина планувала створити тут Балтійське герцогство. Але після Компьенского перемир'я Німеччина передала владу в Латвії в руки уряду К. Ульманіса, а в Естонії - уряду К. Пятса, які проголосили незалежність своїх держав. Уряди країн складалися з представників демократичних партій. Майже одночасно була зроблена спроба відновити тут Радянську владу. У боротьбі проти радянських військ уряди Ульманіса і Пятса були змушені спиратися на допомогу німецької армії. У 1919 році радянські війська були витіснені. Переорієнтувавшись на Антанту і створивши національні армії, уряди Ульманіса і Пятса вигнали німецькі загони. У 1920 році РРФСР визнала нові республіки.