4. Основні етапи формування політичної системи незалежної України.

В сучасних умовах в Україні відбувається процес становлення демократичної політичної системи. Наразі у вітчизняній науковій літературі немає однозначного розуміння феномена політичної системи України, а також цілісного дослідження динаміки політичних процесів, які відбуваються в країні.За роки незалежності в політичній системі України відбулися істотні зміни, які полягали в переході від радянської влади до демократичної форми поділу влади або, точніше, владних функцій.

     Першим етапом становлення політичної системи українського суспільства можна назвати період з 1990 до 1991р, змістом якого стала боротьба за незалежність. Конституційні зміни здійснювалися відповідно до норм попереднього режиму; парламент самостійно ухвалював рішення, які визначали напрямок відтворень. Український сценарій трансформації політичної системи був близьким до «оксамитових революцій» у Східній Європі. У цей період сталося юридичне закріплення державності України, визначення її міжнародно-правового статусу та формування органів влади після прийняття Декларації про державний суверенітет Української РСР. Істотним кроком на шляху трансформації політичної системи був поступовий перехід роботи органів управління з республіканського (як частина Радянського Союзу) на державницький рівень (як суверенної держави), а також впровадження інституту Президента, визначення Президента вищою посадовою особою та главою виконавчої влади.

     Другим етапом формування конституційних основ політичної системи України можна вважати період з грудня 1991 по липень 1994 р. 1 грудня 1991 р. відбулися перші вибори Президента України водночас з всеукраїнським референдумом про підтримку Акта проголошення незалежності України. Першим всенародно обраним Президентом України став тогочасний лідер Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук.

      Історичними здобутками цього етапу реформування політичної системи можна вважати: впровадження демократичних інститутів влади — парламентаризму на професійній основі та інституту президентства, що формуються шляхом загальнонародних виборів; створення умов для появи багатопартійності як інституту громадянського суспільства і демократії; зародження засад місцевого самоврядування — крок до децентралізації управління та влади в цілому; зародження і розвиток конституційного процесу — законодавче закріплення завоювань незалежності і демократії. [3,с57-60.]

     Третій етап формування політичної системи тривав від липня 1994 р. по серпень 2002 р. 26 червня 1994 р. в Україні відбулися перший тур президентських виборів та місцеві вибори, після яких перестали існувати місцеві державні адміністрації. На другому турі президентських виборів 10 липня 1994 р. Президентом України було обрано Леоніда Кучму, який продовжив здійснювати демократичне реформування політичної системи України. Цей період характеризується ухваленням низки законів, які вибудували кістяк політичної системи. Це, зокрема, закони, що регламентують діяльність регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, партій, громадських об'єднань, виборчий процес тощо. Характерною рисою цього етапу можна вважати протистояння гілок влади. Серцевиною конфлікту стало питання майбутньої моделі політичної системи держави — парламентської, президентської чи змішаної республіканської форми правління.

     24 серпня 2002 р. стало початком наступного етапу формування політичної системи. Саме тоді були проголошені ініціативи Президента України щодо проведення кардинальної політичної реформи, які були сформульовані у законопроекті від 5 березня 2003 р. «Про внесення змін до Конституції України».Необхідність здійснення політичної реформи зумовлена декількома чинниками. Передусім система влади, що існувала, не могла достатньо гарантувати належне забезпечення конституційних прав і свобод громадян. Не працював також ефективний механізм представництва інтересів різних верств населення у формуванні та здійсненні державної політики.

      У зв'язку з розвитком процесів інтеграції України в Європейське товариство дієвим чинником політичної реформи стає вплив на українську політичну систему європейських цінностей. Рух України в Європу має супроводжуватися подоланням істотних розбіжностей українських та європейських реалій, ідей, цінностей, механізмів і динаміки розвитку, що потребує не просто спеціальних зусиль держави,  принципово іншої державно-управлінської моделі.. Не можна довго декларувати європейський шлях України і не приводити її політичну, економічну та адміністративну системи у відповідність з європейськими стандартами, досвідом і вимогами, оскільки це може підірвати віру людей у реальність здійснення такого шляху. Спостерігаються також певні негативні процеси, які містять ознаки виродження реальної демократії, прояву в ній рис імітаційної (або маніпулятивної) демократії. Так, кожні подальші вибори в Україні демонструють зростання негативних впливів на вільний вибір громадян, маніпуляції свідомістю, купівлю голосів та адміністративного тиску. Напевне, найбільш істотним і масштабним двигуном політичної реформи виступає громадянське суспільство, розвиток якого в Україні майже півтора десятиріччя гальмувався через першочергову необхідність розбудови незалежної держави. Нерідко люди свідомо відкладали свої повсякденні-соціальні потреби, доки завершиться формування Української держави. Тому громадянське суспільство відстало у своєму розвитку від становлення державності, що й стало спричиняти деформації останньої. Громадянське суспільство як складна система соціальних інститутів, економічна, політична, правова і моральна культура громадян, їх ціннісні установки та активна самоуправлінська діяльність не може далі розвиватися без кардинального оновлення політичної системи, яке відкрило б шлях до реалізації відкладеного попиту людей на свободу, активність і самоврядування

     Четвертий етап в реформуванні політичної системи почався з ухвалення 8 грудня 2004 р. Закону України № 2222 — IV «Про зміни до Конституції України», який набрав чинності з 1 січня 2006 року. Тим самим дано старт новій політичній системі – парламентсько-президентській. Хоча зараз Україна повертається до президентсько - парламетської форми правління. Так, 13 липня 2010 року до Конституційного Суду звернулося 252 народних депутати з клопотанням розглянути на предмет конституційності "політреформу-2004 р.". 1 жовтня тлумачі Основного закону винесли вердикт. Україна знову президентсько-парламентська республіка. "Політреформу-2004 р." - скасовано. А основний закон в Україні - Конституція-1996-го року. За даними досліджень, які проводились Соціологічною групою «Рейтинг» у березні 2011 року- – 46% українців назвали пропрезидентську форму правління (президентську та президентсько-парламентську форми) оптимальною для України. Зокрема 16% опитаних вважають оптимальною президентську форму, а 30% підтримують президентсько-парламентську форму правління.[5]

     Конституційні зміни 2004 р. привнесла зміни в розподіл повноважень у трикутнику: Президент – парламент – уряд. Порівняно з попередньою практикою прерогативи інституту президентства відповідно були звужені. Президент України є главою держави й виступає від її імені, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини та громадянина. За Президентом залишається повноваження визначати внутрішній та зовнішньополітичний курс держави.

       Також за Президентом конституційно визначено право достроково припиняти повноваження Верховної Ради у трьох випадках, якщо:

     1) протягом одного місяця у Верховній Раді на буде сформовано коаліції депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції України;

     2) протягом 60 днів після відставки уряду не сформовано персонального складу Кабінету Міністрів;

     3) протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

     Згідно з конституційним положенням, рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради приймається Президентом після консультацій із Головою парламенту, його заступниками та головами депутатських фракцій..

     За нинішніх  конституційних норм значнішими стали можливості політичного впливу парламенту. Відмінними рисами діяльності Верховної Ради України в руслі розвитку парламентаризму стало фракційне унормування, створення парламентської більшості у формі коаліції фракцій, а також збільшення владних повноважень парламенту.

     Принципово новим стає положення, що відповідно до чинної Конституції коаліція депутатських фракцій у парламенті вносить пропозицію Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра. [2,с 26-29]

     На сучасному етапі розвитку  політична система України має певні недоліки, потребує певної модернізації. Це не означає, що нам потрібно відмовлятись від здобутків демократії, отриманих упродовж останніх років. Необхідно надати нашій політичній системі більш цивілизованих і стабільних рис, модернізувати систему державного управління. Потрібно здійснити такі шляхи її модернізації, щоб перш за все Верховна Рада була представником усіх політичних прагнень громадян, а також соціально-економічних верств населення. Це дасть змогу парламентові бути реальним представницьким органом і шукати консенсус у життєво важливих питаннях для нашої країни. Також дисбалансові нашої країни сприяє і відсутність чітко визначених повноважень гілок влади, що негативно впливає на стабілізацію політичної системи в Україні. Всі ці проблеми вимагають ремодернізування нашої країни .Шляхи цього ремодернізування можуть бути наступними:

     1. Усвідомлення всіма українцями того, що вони є народом однієї, монолітної держави і мають презентувати її інтереси. Це унеможливить маніпулювання ззовні нашою країною і припинить "хитання" між "сильними світу цього", дасть можливість Україні самій стати геополітичним центром реґіону.[1,с 13-17.]

     2. Створення такої економіки, яка б забезпечувала громадян усім необхідним для їхнього існування, давала можливість створити кожному українцеві власний бізнес. На сьогодні для цього треба припинити можливість продажу стратегічних українських підприємств у приватну власність, прийняти закони і кодекс, який би урегулювував приватизацію й реприватизацію підприємств, провести земельну реформу, створити державний кадастр землі, унеможливити за допомогою закону забудову земель сільськогосподарчого призначення. Такі кроки у свій час вже прийняли Франція, Хорватія, Польща що дозволило їм успішно інтегруватись у Європейське суспільство.

     3. Україна має прийняти чітку програму своїх зовнішньополітичних орієнтирів чи цілей, яку б усі "покоління" влади дотримувались. Важливим кроком під час модернізації є стійка позиція держави у внутрішніх питаннях.[4,с 8-9]

     Таким чином можна зробити висновок, що під час модернізації своєї політичної системи Україні доведеться вирішити питання політичного орієнтування, національної ідентичності громадян, своєї економічної спрямованості, чіткого зовньошньополітичного орієнтування чи домінування, питання внутрішньої безпеки. Для цього треба прийняти нові закони й допрацювати старі, провести кілька невідкладних реформ тощо. Якщо нам вдасться подолати тенденції невпорядкованої деструктуризації старої політичної системи, з одного боку, та реформувати і стабілізувати  нові демократичні  інститути з другого, утвориться  новий політичний формат –політична система демократичних відносин, ефективних правових гарантій діяльності та політичної відповідальності усіх суб’єктів демократичного процесу.