7.2 Партійна система рф

Політичні перетворення на Росії 90-х уже минулого століття спрямовані був у першу чергу ліквідацію монополії КПРС на владу у світі початку й затвердження партійної системи європейського зразка, тобто. багатопартійної політичною системою.

Будь-яка партійна система у Росії малоефективна оскільки Конституція ставить не політичну партію, не уряд, а президента у привілейоване становище. При невдачі президент легко вийде з цього становища, відправивши уряд чи якогось міністра у відставку.

«Партія влади» у Росії з погляду теорії не партія, а «квазипартия», «суперпартия». Вона відрізняється від правлячих партій інших країнах.

Проте незначний успіх КПРФ під час виборів слід розглядати не парадоксом, а як закономірність. Настала нова епоха телекомунікаційних технологій. Нині людина має основну інформацію не так на зборах, не через спілкування з іншими людьми, не через співпричетність до якоїсь організації, а індивідуально вдома через ЗМІ. Телебачення робить непотрібним організацію, залишає без роботи партійних активістів. Саме тому вона виявився найбільш згубним для масової політичної партії, тобто. для КПРФ.

Виконавча влада отримала практично повний контроль над парламентом.

Головним інструментом досягнення електорального успіху став адміністративний ресурс. Сталося становлення фактично однопартійної системи. «Скільки партій на Росії сотвори, однак виходить КПРС». У нинішній політичній системі країни місце КПРС посіла «Єдина Росія».

Наш час характеризується тим, що традиційні партійні системи всіх країн істотно трансформуються. Виникають нові «постмодерністські» партії. Це всеохоплюючі, діючі за принципом «хапай всіх». Для Росії характерна як ця, а й інша фатальна особливість, що виявляється у тому, що її партійна система тяжіє не до плюралістичної, а до моноцентричної моделі.

Особливістю Росії є і те, влада партії (КПРС) перейшла не до інших партій, а здійснила іншу трансформацію. Владу КПРС було демонтована наприкінці 80х — початку 90-х рр. з допомогою інституту держави, а в 90-ті роки з'явилися нові гравці — політико-фінансові (олігархічні) клани. Держава й інші клани, обійнявши конкурентну боротьбу влада, обзавелися і власними політичними партіями.

«Єдину Росію» лише з натяжкою можна назвати політичної партією,оскільки вона досі не визначилася ні з ідеологічної ідентифікацією, ні з партійною програмою. Вона спирається не так на виборця, як на державний(адміністративний) ресурс, але ставши «партією влади» відбиває інтереси не держави, а того угруповання, що у цей час залишається при владі.

«Партія влади» підкреслила особливий характер російської влади.

Якщо в країнах Заходу становлення «партії влади» є партійним феноменом, тобто. випливає з розвитку самих партій, то Росії «природа цього феномена — не партійна, а владна», пов'язана «зі специфікою самої Російської влади». Оскільки російська влада протягом усієї своєї історії не потребувала партії, вона сама для себе була всім необхідним.

«Єдина Росія» відрізняється як від правлячих партій Заходу, і від КПРС.

Європейські правлячі партії — це плід громадянського суспільства, який нагромадивши сили завоював влада і утримує її.

Російська «ж партія влади» — це частина самої влади, це «лише виконавець владного замовлення, вона виконує не функцію артикуляції інтересів електорату, а функцію представництва влади».

Російська влада завжди була таємницеє, і тепер вона пристосовується до публічності. «Партія влади» — публічний інструмент «непублічною» російської влади.

Слід зазначити також, що особливістю сучасної влади є об'єднання двох конкуруючих елітних груп: «корпоративного капіталу» («олігархів») і «інститутів влади» (чиновників). «Партія влади» об'єднала ці конкуруючі групи політичної еліти й тим зняла гостроту протистояння між Владою і Власністю.

Отже побудова у Росії багатопартійної моделі виявило стійке відтворення «партії влади». Нині «Єдина Росія» займає в Думі більшість і патронує всі 29 парламентських комітетів. Законодавча владу із опонента виконавчої перетворилася на відданого її прибічника. У суспільній думці «верховна влада персоніфікована у біблійній постаті голови держави».

Яскравим проявам своєрідності партійної системи Росії політологи відносять і те,що на чолі «партії влади» з 2008 року встав безпартійний лідер В.В. Путін,який перемістився з посади президента в крісло глава уряду країни.

Отже, у Росії замість становлення багатопартійної демократії спостерігається процес зміни одного однопартійного типу авторитаризму в інший.

Ще одним проявом політичного життя РФ,є те що за підтримки влади почали створюватися, добре фінансуватися і розкручуватиметься через ЗМІ нові партії, які політолог називають «партіями-спойлерами»(з англ.. «грабіжники»)

. Такі партії потрібні для послаблення опозиційних сил,оскільки за них голосує частина протестного електорату.

У 2006 спойлерам КПРФ соціологи відносили «Батьківщину», Партію пенсіонерів (РПК), Аграрної партії (>АПР) і «Патриотов России».