Цикл перетворюючих дій:

• теоретико – стверджувальний вплив;

• психотерапевтичний вплив;

• професійно – педагогічний вплив;

• вплив учительцва або наставництва;

• вплив духовного посередника.

Цикл пізнавальних дій:

• перший етап – первинне визначення предмета;

• другий етап - теоретизація предмета;

• третій етап - емпіричне дослідження сутності предмета;

• четвертий етап - аналіз, інтерпритіція, тлумачення;

• п’ятий етап - змістова презентація результатів.

Рис. 3.1. Схема перетворюючих і пізнавальних дій над предметом дослідження.

Методика та методи психологічного дослідження відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і забезпе­чують об'єктивність розгортання в процесі пізнавального акту сутності предмета, що пізнається. «Об'єктивність розгортання» сутності дослі­джуваного явища виявляється в послідовному, системному та якісно за­вершеному поданні наукового знання про закономірності, характери­стики та властивості існування даного явища. Результати психологічно­го дослідження не можуть змінити сутність і закономірності існування предмета, що пізнається, а отже, об'єктивність існування його не зал­ежить від наукових маніпуляцій з ним.

Суб'єктивний компонент долучається до психологічного досліджен­ня не тільки як змістова складова предмета психології, а й як ознака дос­лідницької активності самого дослідника, що зумовлюється:

а) ініціацією дослідження як такого;

б) свободою у виборі організаційних елементів дослідження від змі­стових до технічних;

в) індивідуальними особливостями професійного пізнавального до­свіду дослідника.

Проте при цьому об'єктивність наукового методу психології не по­рушується, а предмет науки зберігає свою цілісність.

Принцип багатомірного та багаторівневого існування предмета психології представляє в узагальненому вигляді стратегію психологічно­го дослідження як такого, а також зумовлює спорідненість і заверше­ність наукових тлумачень сутності предмета дослідження. Визначення сутності предмета можуть стосуватися різних рівнів його існування, од­нак усі вони перебуватимуть у певній ієрархії, залежно від змістової іє­рархії самих рівнів існування даного явища.

Пізнавальний процес сутності предмета може здійснюватися як по­слідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої їх сукупності. Відповідно кожному з досліджуваних рів­нів будується пояснювальна модель сутності предмета, обираються ме­тоди дослідження, аналізу й тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослідження постає як багатомірне та багаторівневе явище, в якому пізнавальні та перетворюючі дії здійсню­ються в різних змістових площинах і шарах, об'єднаних між собою «век­тором сутності» досліджуваного явища.

Дослідження індивідуального світу «я» особистості (предмета психології) має здійснюватися як синтезуюче досвід пізнання людини в інших сферах наукового знання: філософії, соціології, педагогіці та ін. Пояснюючі моделі сутності предмета повинні відображати, звичайно, власне психологічні закономірності його існування, проте отримані виз­начення стануть у результаті синтезованих підходів у їх побудові більш точними, місткими та завершеними.

Особливо важливим є положення даного принципу, яке свідчить про можливість багаторівневих і багатомірних перетворюючих впливів психолога на дійсному, реальному рівні існування явища, відображено­го в предметі науки. Багаторівневість існування психологічного явища, багатомірність дослідницьких прийомів психологічної науки та багатоз- містовність реальних психологічних впливів на існування даного явища — свідчення завершеності наукового метода психології як теоретичної та прикладної науки.

Принцип дослідження психологічних явищ у ід:розвитку, або принцип розвитку, визначає методичну основу будь-якого психологічного дослі­дження і грунтується на розумінні природи індивідуального світу «я» особистості (предмета психології) як динамічного явища, що постійно перебуває в стані руху, зміни або очікування цієї зміни. Принцип ро­звитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристи­ками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослідження.

Психологічне явище розглядається в кожний окремий момент його нинішнього існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього, а тому відтворює закономірності освоєн­ня часу свого життя (реальної, дійсної форми існування психічного) в кожному з окремих його моментів. Психологічне дослідження предмета може здійснюватися пролонговано, тобто пізнавальні та перетворюючі дії психолога реалізуються протягом визначеного проміжку часу, а всі дані цієї розтягненої в часі взаємодії чітко фіксуються, а потім аналізу­ються з урахуванням умов проведеного дослідження. Психологічне дос­лідження може відбуватися з метою вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в моменти ми­нулого або майбутнього. Проте констатація існуючого змісту явища на момент дослідження теж є важливою та має цінний дослідницький зміст. Змістовий простір існування психологічного явища формується відповідно до закономірностей розгортання сутності даного явища як самостійного сутнісного. Тому часові характеристики цього процесу є сутнісними в дослідженні цього явища, а зміни, розвиток, прогресивна або регресивна реконструкція змістового простору можуть виступати оз­наками процесу, що відбувається. Індивідуальний світ «я» людини заро­джується, формується, розгортається та згасає в просторі та часі дійсно­го життя людини; вікові, генетичні та онтологічні особливості та законо­мірності цього процесу можуть постати реальними фактами у психоло­гічному дослідженні, якщо методика, методи та процедура дослідження зумовлять і виявлять усі його змістові складові, а також логіку розгор­тання в послідовності реальних подій.

Структура та зміст методів психологічного дослідження має вклю­чати в себе можливість діагностики, констатації та прогностичного ана­лізу всіх динамічних моментів в існуванні досліджуваного явища, а та­кож усіх компонентів його структури, які мають суттєвий динамічний ефект і можуть виявити його під час емпіричної взаємодії в науковому пізнавальному (або перетворюючому) акті.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу «я» людини (предмета психології) та змі­стовий напрям динаміки психологічних явищ, які в кожному конкрет­ному дослідженні виступають у своєму специфічному змісті, але сутнісно відображають цілісну «картину» предмета психології як цілого. Психологічне дослідження організується як процес виявлення, конста­тації або ініціації акту творчої самодіяльності особистості — рушійної сили (умови процесу та результату водночас) становлення особистості суб'єктом свого життя, суб'єктом формування неповторного світу свого «я».

Предмет психології постає як об'єктивне явище, яке включає в себе елемент «творчої конструктивності», оскільки являє собою «конструк­тивне ціле», де кожний елемент визначається своїми взаємозв'язками, взаємовідносинами в середині цього ж цілого. Об'єктивність суб'єктив­ного змісту психологічного явища залежить не від того, даний він чи збудований, є сприйнятим чи конструйованим, а від того, чи об'єдну­ється він у завершене самостійне ціле. Лише коли суб'єкт виявляє твор­чу самодіяльність, його об'єкт — самостійний світ, об'єктивне буття; кожний акт, в якому перед особистістю вибудовується «світ», є актом творчої самодіяльності (С.Л. Рубінштейн).

Суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тіль­ки виявляє себе, а й у них також формується та визначається. Діяльність, що визначає об'єкт, над яким вона здійснюється, визначає водночас і суб'єкта, який її реалізує; чим більше значущою є діяльність, тим більш завершеним постає її продукт, тим багатшим стає світ «я» даного суб'єк­та. Продукт діяльності людини виступає змістовим і структурним пара­метром взаємовідносин її зі світом, а також результатом саморозвитку та самовтілення сутності «я» людини (С.Л. Рубінштейн).

Положення про розвиваючий зміст акту творчої самодіяльності для світу «я» особистості ставить перед психологом-дослідником питання про можливість побудови та запровадження таких технік і технологій психологічного впливу, у яких сутнісним розвиваючим моментом стане механізм «саморефлексії» або «самовпливів» особистості на процес і зміст її буття. Одночасно з цим виникає питання про організацію в про­цесі дослідження такого типу особистісних діяльностей, зміст яких без­посередньо ініціює ефект саморозвитку індивідуального світу «я» особи­стості.

Принцип організації формуючих та розвиваючих психологічних впли­вів у процесі взаємодії психолога з предметом свого дослідження визна­чає необхідний та очікуваний ефект, результат цієї взаємодії. Психоло­гічний зміст «впливу» як механізму здійснення пізнавальної або пере­творюючої діяльності психолога полягає в активації реальних, дійсних станів предмета та наданні йому інтенції зміни, розвитку, перетворення.

Психологічну структуру «впливу» слід розглядати на кількох рівнях:

1. у системі «предмет стосовно самого себе», де під впливом розумі­ють умову, процес та результат існування даного явища як самостійного сутнього;

2. у системі «психолог — предмет», де вплив постає як змістовий простір, характер та результат професійної взаємодії психолога з пред­метом своїх дій;

3. системі «психолог стосовно самого себе» вплив означає індивіду­ально-психологічний, професійний і культурно-історичний план роз­гортання різнорівневоі взаємодії особистості психолога зі світом психо­логічних явищ у цілому, а також з кожним конкретним явищем, яке ви­ступатиме предметом пізнавальних і перетворюючих дій психолога, взає­модії, різнорівневий ефект якої спрямований до власного «я» психолога.

Сутнісно «вплив» означає систему дій, які в результаті «змістового співнастроювання» з об'єктом впливу викликають сутнісне для об'єкта перетворення в реальних проявах його існування. Отже, психологічне дослідження (пізнавальне або перетворююче) має організовуватись як таке, що за своїм змістом і структурою ініціює «вплив». Отриманий роз­виваючий ефект виступає свідченням здійсненого впливу, методика ж його досягнення в кожному окремому дослідженні буде специфічною та своєрідною, що зумовлено:

1. сутністю предмета дослідження;

2. своєрідністю пізнавального досвіду психолога;

3. змістовою наповненістю методів та прийомів дослідження.

Отже, індивідуально орієнтоване тлумачення сутності предмета

дослідження, необхідність прогнозу ефективності пізнавальних і пере­творюючих дій, спрямованих до сутності даного предмета та ініціації йо­го розвитку, змінювання, вибір адекватних засобів забезпечення даних змін —складові стратегії психологічного дослідження, спрямованого до свого змістовного ефекту—психологічного впливу.

У цілому психологічне дослідження — об'єктивний процес наукового пізнання дійсності в сукупності її психологічних ознак та характери­стик, забезпечений об'єктивною методикою та засобами, прийомами відтворення суб'єктивного змісту цієї реальності з метою осягнення синтетичної природи індивідуального світу «я» людини та побудови ефективних технік і технологій гармонійних впливів і перетворень жит­тєвих проявів предмета психологічного пізнання.

Методи психологічного дослідження

Поняття «метод» використовувалося в стародавньому світі як сино­нім «учіння». Нині у філософській літературі метод у широкому розумін­ні розглядається як форма практичного та теоретичного освоєння дій­сності, що виходить із закономірностей досліджуваного об'єкта. Це ха­рактеристика наукового методу, або методу наукового пізнання світу; метод, таким чином, являє собою систему пізнавальних та перетворюю­чих засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання свого предмета.

У психології метод виступає також конкретним засобом реалізації психологічного пізнання предмета науки в конкретних умовах, з вико­ристанням конкретних прийомів дослідження та відносно конкретних характеристик досліджуваного предмета. Таким чином, метод у психо­логії слід розглядати на двох рівнях:

1. як науковий метод психології в системному визначенні його змісту;

2. як конкретний засіб психологічного дослідження, зміст якого виз­начається предметом конкретного дослідження та ситуацією реалізації даного дослідження.

Розрізняють універсальні та спеціальні методи психологічного дос­лідження. Універсальними називаються методи дослідження, які викори­стовуються не тільки в психології, айв інших галузях наукового знання: як у споріднених за змістом, так і ні. До універсальних методів належать спо­стереження, експеримент, бесіда, анкетування тощо. Спеціальні методи - це методи, які використовуються тільки в психологічному дослідженні або в близьких за змістом наукових пізнавальних актах. Так, тестування ви­користовується і в психології, і в педагогіці, а соціометрія — також і в со­ціології. Проте ці методи є спеціальними у психологічному дослідженні.

Функціональна диференціація методів психологічного дослідження відбувається за ознакою змісту пізнавальних і перетворюючих дій, які реалізуються дослідником під час професійної взаємодії з предметом дослідження. Структурно ця диференціація відповідає етапам психоло­гічного дослідження, на кожному з яких відбувається своєрідне функ­ціональне поєднання типів пізнавальних та перетворюючих дій психолога-дослідника. Виділяють такі методи: