Загальна методика психологічного дослідження

Психологічне дослідження будь-якого явища, що має психологіч­ний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна мето­дика психологічного дослідження виступає послідовною реалізацією дослідником пізнавальних і перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований (або недо­статньо структурований) вигляд.

Перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первин­ний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об'єк­тивною реальністю як такою, що протистоїть пізнавальному досвіду дослідника у своїх якостях: «бути невідомою, не даною» та «бути доступ­ною для пізнання». Таким чином, основними пізнавальними діяльно­стями на цьому етапі для дослідника будуть:

• узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих характе­ристик та особливостей реальності (дійсності), що зумовлюють виділен­ня предмета даного дослідження;

• первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших ознак;

• визначення цілей дослідження, а також вибір типу дослідницьких дій: суто теоретичних, емпіричних, прикладних, синтезованих та ін., які дослідник має намір здійснити щодо предмета дослідження.

Критерієм завершеності даного етапу є міра позитивного змістового співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представленої у робо­чому визначенні предмета, і б) масштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобіг­ти неефективним та неадекватним дослідницьким діям під час дослідження.

Другий етап — теоретичне дослідження або теоретизація предмета. Наданому етапі дослідник взаємодіє з предметом дослідження, який по­стає в єдності своїх взаємозв'язків зі світом. Предмет дослідження роз­глядається як самостійне, цілісне та багатомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з ними, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку. Буття даного явища розгляда­ється як багаторівневе, як таке, що здійснюється у просторі та часі, вия­вляє свою сутність у реальних, дійсних проявах і створює неповторний світ своїх взаємовпливів з іншими явищами. При цьому сутність даного явища залишається сталою, незмінною незалежно від умов, станів, рів­нів свого існування.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені:

а) вибором методологічної основи теоретизації;

б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому.

Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософствування, який є адекватним предмету теоретизації. Так, психолог може використовувати феноменологічний, онтологічний, ді­алектичний, метафізичний чи інші способи теоретичного пізнання явищ світу.

У психологічному дослідженні спосіб власне філософського пізнан­ня дістає суто психологічні ознаки й у результаті постає як синтезований метод теоретизації психологічних явищ.

Методологією психологічного дослідження в кожному з випадків ви­ступатимуть: феноменологія існування людини, або онтологічне орі­єнтована філософія людини, або діалектика людського життя тощо. Дослідник, обираючи той чи інший спосіб теоретизації, виходить з по­переднього визначення сутності предмета та необхідності його повнішо­го, ціліснішого пізнання, що, безумовно, залежить від того, які методи та засоби при цьому використовуються.

Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів тео­ретичного дослідження, які забезпечують повний набір (цикл) пізна­вальних теоретичних «маніпуляцій» зі змістом досліджуваних ознак предмета. Це такі методи, як «моделювання», «змістова реконструкція», «типологічний метод» та ін. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визначена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію конкретного циклу теоретич­них дій (наприклад: феноменологічних — «логіка спонтанності та сми­слу», «логіка чистої та реальної свідомості»; онтологічних — «онтологіч­не коло», «абрис онтології» тощо) і зумовлює їхню дослідницьку специ­фіку. При цьому дослідник також керується змістовим масштабом цілей дослідження, які були визначені на попередньому етапі.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визначити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію:

а) пізнавальних;

б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження.

Пізнавальний цикл складають дії дослідника, спрямовані на з'яс­ування сутності предмета дослідження. А тому теоретичне дослідження предмета обов'язково доповнюється власне емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Теоретизація предмета дослідження відкриває можливість змісто­вого прогнозу дослідження в цілому, тобто дає змогу:

1. визначити «функціональний поріг» теоретичного пізнання пред­мета та умови організації емпіричного його дослідження;

2. з'ясувати «діалектику сутності» предмета стосовно змістової структури його існування: психологічна сутність — психологічна власти­вість — психологічна характеристика — психологічна ознака — емпіричний критерій (під емпіричним розуміють дійсний, реальний ', такий, що підлягає безпосередньому або опосередкованому сприйняттю) ',

3. визначити специфіку емпіричного дослідження щодо природи та сутності психологічного явища, відображеного в предметі;

4. з'ясувати якісну своєрідність методів емпіричного дослідження, які можуть бути використані для досягнення поставлених цілей пізнан­ня, та методів аналізу і тлумачення явищ, що пізнаються;

5. здійснити прогноз перетворюючих дій щодо предмета досліджен­ня після завершення пізнавального циклу.

Таким чином, другий етап психологічного дослідження виступає як теоретизація предмета, що пізнається, та побудова теоретичної моделі дослідження в цілому.

Третій етап — емпіричне дослідження сутності предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом, сутність, логічна та формальна структура якого теоретично з'ясовані, а тому пізнавальні дії його будуть спрямовані до психологічних ознак сутності предмета; метою цих дій буде визначення емпіричних критеріїв виділених ознак.

Основними пізнавальними діяльностями дослідника на даному етапі стануть:

1. змістова диференціація психологічних характеристик, ознак та емпіричних критеріїв, що у своїй сукупності виявляють сутність дослі­джуваного явища (предмета дослідження);

2. вибір або побудова адекватних прийомів і методів емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, тестові та проективні мето­ди, біографічний метод, бесіда тощо); а також вибір процедури дослі­дження, яка є найбільш спорідненою з сутністю предмета (лонгітюдне дослідження або дослідження зрізів, генетико-моделюючий або фор­муючий експеримент та ін.);

3) власне дослідження, що передбачає детальну організацію ситуації дослідження, процедурних компонентів та комплексу умов, які забезпе­чать найефективніше проходження учасниками дослідження всіх перед­бачених процедур, а також найповнішу фіксацію даних про хід та ре­зультати дослідження.

Отже, побудова емпіричної моделі дослідження, його організація та проведення — зміст дослідницьких дій третього етапу.

Четвертий етап психологічного дослідження — аналіз, інтерпрета­ція та тлумачення змістових і формально-логічних даних, отриманих дослідником під час теоретико-пізнавальної та емпіричної взаємодії з предметом свого дослідження. Це дуже відповідальний етап, тому що на ньому виявляється дослідницький ефект попередніх пізнавальних дій та дослідження в цілому.

Емпіричне дослідження предмета (попередній етап) відкриває дос­ліднику світ реальних, дійсних виявів явища, що пізнається. Можли­вість безпосередньої взаємодії з сутністю даного явища є центральним моментом психологічного дослідження, а вся попередня робота — необхідним підготовчим комплексом пізнавальних дій. Проте для того, щоб взаємодія дослідника із сутністю предмета дослідження була якомо­га ефективнішою, слід мати в дослідницькому арсеналі набір методів аналізу, інтерпретації та тлумачення емпіричних даних, споріднених за змістом сутності досліджуваного явища.

Водночас методи теоретизації та емпіричного дослідження, обрані й використані на попередніх етапах, знову використовуватимуться, але в їх «зворотній діалектиці». Так, реконструкція сутності предмета, на про­тивагу моделі теоретизації, відбуватиметься у такій послідовності: емпі­ричний критерій — психологічна ознака — психологічна характеристика — психологічна властивість — психологічна сутність.

Якщо в дослідженні використовувався типологічний метод, то на да­ному етапі його використання входить у свою завершальну фазу, а виділе­ні типи та основи типізації дістають своє практичне підтвердження. Побу­дована раніше теоретична модель предмета дослідження виступатиме ос­новою аналізу закономірностей суттєвих переходів між критеріями, озна­ками, характеристиками, властивостями й сутністю досліджуваного явища.

Разом із цим використовуються спеціальні психологічні методи, що забезпечують аналіз та інтерпретацію емпіричних даних дослідження. Це такі методи, як контент-аналіз (для узагальнення змістової інформації), матричні моделі (для узагальнення інформації змішаного типу: «зміст + кількісні дані»). Досить часто використовуються математичні методи: кореляційний, факторний, регресійний та інші види аналізу (для уза­гальнення інформації переважно кількісного характеру та підтверджен­ня наявності закономірних зв'язків між тими чи іншими явищами).

Методи тлумачення обираються дослідником залежно від того, на якій методологічній основі та з допомогою яких методів теоретизації ви­конувалося дослідження. Так, якщо використовувались онтологічне орієнтовані методи теоретизації, то засобами тлумачення мають обира­тися відповідні за змістом методи: «онтологічне моделювання», «герменевтичне коло», «трансцендування сутності» та ін. Якщо методологіч­ною основою дослідження була обрана феноменологія існування люди­ни, то методи тлумачення будуть відтворювати феноменологічні законо­мірності побудови пояснювальних моделей психологічних явищ: «ре­конструкція логіки спонтанності», «реконструкція логіки смислу» та ін. У випадку побудови метафізичної або діалектичної моделі сутності психологічного явища використовуються адекватні за змістом методи тлумачення і т.д.

У цілому аналітична модель дослідження завжди повинна являти собою достатній (у функціональному відношенні) та споріднений (за суттю) з предметом дослідження засіб реконструкції змісту емпіричних проявів предмета в загальну пояснювальну модель сутності досліджува­ного явища. Тому дослідник дуже уважно й відповідально ставиться до побудови необхідної дослідженню аналітичної моделі.

Нарешті, п'ятий етап психологічного дослідження — змістова пре­зентація результатів і висновків системи пізнавальних дій, об'єднаних дослідницьким циклом. Об'єктом дослідницької уваги психолога на цьому етапі постає саме дослідження як організований ним процес психологічного пізнання конкретного явища. Основою дослідницької діяльності психолога стане «рефлексія над процесом пізнання», яка ре­алізується під час дослідження та виявляє себе в досягнутих результатах.

На даному етапі дослідник не тільки подає результати та висновки свого дослідження, обираючи для цього найбільш інформативний спо­сіб і форму: графічне моделювання (графіки, діаграми, структурне зо­браження), схематичне моделювання (схеми-моделі, які представляють не тільки змістову ієрархію досліджуваних явищ, їхніх характеристик, ознак тощо), а й моделюють закономірні взаємопереходи та взаємов­пливи між ними), ілюстративне відображення» дослідницьких матеріа­лів та ін. Дослідник також оцінює проведене дослідження за такими йо­го змістовими характеристиками: а) цілісність, б) завершеність, в) само­стійність, г) самодостатність, д) перспективність.

Завершення пізнавального циклу дій щодо предмета дослідження відкриває психологу можливість планування та організації перетворюю­чих впливів на психологічні явища, представлені досліджуваним пред­метом. Так починається цикл перетворюючих дій психолога, основним змістом яких стає здійснення формуючих, змінюючих, розвиваючих та інших впливів на сутність явищ, у взаємодію з якими психолог має професійний намір вступити. Змістова диференціація цих впливів може здійснюватися за ознакою психологічних змін, які можуть бути викли­кані в сутності або існуванні явища, на яке здійснюється вплив. Таким чином, можна говорити про:

1. теоретико-стверджувальний вплив;

2. психотерапевтичний вплив;

3. професійно-педагогічний вплив;

4. вплив учительства або наставництва;

5. вплив духовного посередництва.

Саме п'ятий етап дослідження, як завершальний, передбачає мо­жливість попереднього планування та прогнозу перетворюючих впливів психолога стосовно предмета дослідження в наступному циклі взаємо­дій. Представлений у схемі-моделі цикл відтворює загальну методику психологічного дослідження (перший рівень); кожний з етапів і підциклів дослідження реалізується за методикою конкретного типу науково­го психологічного дослідження (другий рівень) — теоретичного, емпі­ричного, прикладного чи іншого. Методика психологічного досліджен­ня на третьому своєму рівні як детально описана послідовність реаліза­ції того чи іншого прийому, засобу, способу психологічного пізнання буде подана в реконструкції змісту конкретних методів психологічного дослідження.

Принципи побудови психологічного дослідження

Методологія наукового методу психології виявляє себе також у принципах побудови психологічного дослідження. І хоча кожне кон­кретне дослідження відтворює ту чи іншу методологічну основу тлума­чення предмета, існують і мають бути дотримані загальні принципи ор­ганізації дослідницьких дій психолога. Йдеться про загальні вихідні по­ложення, які обумовлюють усі сторони наукової взаємодії дослідника - психолога з явищами світу, що мають психологічний зміст.

Принцип об'єктивності психологічного дослідження розв'язує про­блему співвідношення об'єктивного та суб'єктивного компонентів у науковому пізнанні та обмежує простір тлумачень змісту предмета дос­лідження. Індивідуальний світ «я» людини, взятий у сукупності його психологічних проявів як предмет психології, виступає об'єктивним явищем світу, самостійним, цілісним та завершеним У своїй сутності. Існування даного явища розгортається одночасно У кількох змістових просторах: індивідуальному, соціальному, феноменологічному, природ­ному та ін. З цим пов’язана складність визначення природи предмета психології, яка є багатозмістовною.