5. Філософія і наука : порівняльний аналіз.

Наука, як специфічна форма світогляду з переважанням інтелектуального компоненту, претендує на своєрідне «чисте знання» і тому прагне зосередитись перш за все на рівні світорозуміння, залишаючи світовідчуття та світосприйняття релігії і філософії. Однак всі науки народилися з лона саме філософії внаслідок диференціації знання. Тому розум був і є спільною основою та інструментом пізнання світу і для філософії, і для науки. Спільне для них е: 1) прагнення відшукати істину за певними логічними принципами та методологією; 2) розробка відповідних понять, категорій, формулювання законів; 3) відштовхування від реального життя, від практичних потреб, від дійсності, яку треба осмислити, щоб пристосуватися. Відменне: між наукою і філософією, однак, більше: 1) наука завжди переходить від одних проблем до інших, а філософія розв’язує одні і ті ж самі, вічні про- блеми (що таке людина? Що таке Всесвіт? Що таке життя і смерть? В чому сенс життя? тощо), але щоразу у нових умовах, на новому рівні, у нових аспектах. Поняття «прогрес» до філософії не застосовується; 2) наука вивчає світ по частинах, кожна на своїй «ділянці», а філософія ніколи не забуває про єдність та цілісність світу; 3) наука створює систему знань відносно довершених і доведених, а філософія не дає готових формул чи рецептів, системність у філософії має зовсім інший зміст; 4) наукові знання призначені для загального і масового використання, а філософські істини – для індивідуального досвіду та особистісних міркувань; 5) в науці байдуже, хто саме робить чергове відкриття (бо поступ наукової думки часто утворює такі ситуації, що одну і ту ж закономірність формулюють майже одночасно двоє-троє осіб), а у філософії особа мислителя завжди перебуває на першому плані, бо цінується перш за все оригінальність думок, неповторність міркувань. Філософ спирається не тільки на силу розуму, а й на совість, волю, інтуїцію, гумор, кмітливість тощо. У філософії всі мислителі цінуються однаково, їх не можна «вишикувати» ні за хронологією, ні за значенням в історії;6) наука завжди інтернаціональна, бо має свої символічні мови, знаки, терміни, зрозумілі науковцям (відповідно до фаху) всіх країн, а філософія, як правило, є національною, тому що віддзеркалює неповторний менталітет кожного народу, особливості його культури та шляхів історичного розвитку. Тому маємо вивчати індійську, грецьку, німецьку, українську, російську та інші філософії, в той час як в науці не може існувати національних таблиць множення чи хімічних формул. Філософія не є наукою, вона значно ширша за своїм змістом, ніж наука. З «надр» філософської думки народжуються і сама наука, і мораль, і право, і мистецтво. Філософія – животворний дух людства, візитна картка його культури.

6.Історичн передумови виникнення та розвитку філософї.

Виникнення філософії — це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", вся історія розвитку філософської думки — це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності. Звичайно, на різних етапах історії вирішення питань про сутність світу і людини, про їх взаємини наповняється конкретним змістом .

Як форма суспільної свідомості філософія з моменту свого історичного зародження ставить і вирішує світоглядні питання, питання епохальні, які виступають духовним виразом будь-якого історичного етапу людського розвитку. Об'єктом осмислення філософії, як говорив Аристотель, є "максимально мислимий предмет". Вона ставить і намагається дати відповіді на "граничні" питання, знайти "граничні" основи і нормативи свідомого ставлення людини до дійсності: що таке природа, світ, дійсність; що таке знання; як здійснюється пізнання; що таке людина, у чому суть її життя; які історичні цілі того чи іншого соціального суб'єкта; чи може людина досягти свободи, чи вона маріонетка в руках сліпих природних, соціальних чи надприродних сил. Оскільки історичні епохи відрізняються одна від одної рівнем розвитку культури, економічним ладом, політичним укладом суспільного життя, соціальною структурою суспільства, рівнем розвитку пізнання, остільки відповіді наці "граничні" питання в різні епохи були різні. Філософія історична як і увесь людський світ. Сукупність світоглядних, важливих для життя питань мінлива, на перший план виступають то одні, то інші проблеми, але постійним залишається те, що усі вони групуються навколо одного стрижня - відношення людини і світу Світоглядне ядро філософії залишається "трансісторичним", наскрізним для всіх історичних епох і формацій, незважаючи на постійне переформування ряду основних проблем, відсунення на задній план одних і висування в центр уваги філософської думки інших, незважаючи навіть на зміну розуміння специфіки і структури самої філософії і її життєвого призначення.

Проблема "людина — світ" по-різному розкривається в історичних формах філософствування, різні її постановки і тлумачення визначаються внутрішньою суперечливістю філософського пізнання, самого реального відношення "людина — світ" і мають, отже, пізнавальний і соціально-ціннісний аспекти.

Внутрішній імпульс розвитку філософської думки — боротьба різних концепцій і шкіл — зумовлений різноманіттям і суперечливістю соціальної дійсності. Однак, будучи детермінованою суспільним життям, філософія сама впливає на соціальне буття, сприяє формуванню нових суспільних ідеалів, соціальних норм і культурних цінностей.

Ідеї і уявлення, які традиційно відносяться до компетенції філософії, почали зароджуватися вже в далеку давнину. Однак як форма суспільної свідомості філософія починає складатися в епоху розкладу родоплемінного ладу, коли стали формуватися соціально-економічні і політичні структури класового суспільства. Розвиток продуктивних сил суспільства, суспільний розподіл праці, зародження приватної власності, поява класів як економічних, а потім і політичних соціальних груп, пов'язаний з класами поділ розумової і фізичної праці - усе це виступило як соціально-економічні передумови зародження філософії. Безпосередніми ж передумовами її становлення виступили накопичені до моменту розкладу первіснообщинного ладу знання людини про себе і про навколишній світ.