47.Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Локка

Вважається, що Просвітництво було започатковано в Англії під впливом філософських ідей Д. Локка., який створив вчення про державу, владу і право.Локк спробував в противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Для нього не було проблеми стосовно того, звідки беруться знання, де їх джерело. Локк був засновником емпіричної філософії. Емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу - теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду.Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж.Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були б природженими, то тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі ідеї просто не існують.Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття..

Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо.Дж. Локк є видатним теоретиком в галузі вчення про державу, державну владу і право.Філософські та соціально-політичні ідеї Дж. Локка мали сильний вплив на подальший розвиток світової філософії, англійського просвітництва, спрямованого проти схоластики, на користь науки, емпіричного, дослідного знання – проти ідеології феодального суспільства.

48. Недоліки методології емпіризму (Юмом)

Методологічні недоліки емпіризму:Відсутність глибоких знань про інші форми релігії (не про Християнство);Знання з психології тільки починали накопичуватись і їх було недостатньо для розуміння феномену релігійної віри;Історичні матеріали не аналізувались і не систематизувались належним чином;Соціологічні теорії також були в стані формування, що не дозволяло оцінити релігію в її соціальному вимірі;Глибокий суб’єктивізм та упередженість критиків релігії, що були під впливом антиклерикальних, антицерковних настроїв: наприклад, Франція XVIII століття втрачає колонії, являється найбільшої державою Європи, церква там збагачується, що викликає соціальний протест.Д. Юм (1711-1776 рр. ) також був англiйським фiлософом.В системі Юма відобразився агностицизм – заперечення пізнавальності дійсності та деїзм – сприйняття бога як першопричини світу, але заперечення його втручання в явища природи і суспільні події.Iснування для Юма, як i для Берклi, тотожне сприйняттю. В фiлософiї Юма закладен скептицизм. Вiн вважав, що причини, якi породжують в нас цi “враження”, принципово не є пiзнаваємими. Тому, одним з центральних понять його фiлософiї е вiра.

49.Принципи методології ДекартаВидатний мислитель Франції ХVІІ ст. – Рене Декарт – один зосновоположників науки і філософії нового часу.Р. Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософського раціоналізму. Рене Декарт – філософ, математик, фізик, механік, фізіолог. Основні філософські праці Декарта: “Розміркування про метод” , “Роздуми про першу філософію”, “Начала філософії”. Основна риса філософського світогляду Декарта – дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції.З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло.З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм. Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум. Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою.

Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.Філософські погляди Декарта, його наукові здобутки, мали значний вплив на подальший розвиток науки і філософії.Раціоналізм Декарта, як однобічне розуміння логічного характеру математичного знання, не став загальновизнаним напрямком у світовій філософії. Він мав як прихильників, так і супротивників.

50.Розвиток вчення про субстанцію в концепціях Декарта,Спінози,Лейбніца

Атрибутом вчення субстанції, душі Декарт вважав мислення, а атрибутом матеріальної субстанції, тіла — протяжність в довжину, ширину та глибину. Визнавши душу та тіло взаємонезалежними субстанціями, Декарт прийшов до висновку, що «Тіло не мислить, душа не викликає рухів тіла». А знаходиться вона в шишковидній залозі мозку людини.Декарт не розумів якісної відмінності між явищами неорганічного та органічного світу. Він говорив про тварин як про свого роду машини; людину він також вважав своєрідним механізмом.Така матеріалістично-механістична характеристика руху матерії супроводжується у Декарта ідеалістичним розумінням його причин — причин зовнішніх і більш досконалих, чим механічний рух. Він стверджував, що першопричиною руху матерії є Бог, «чия всемогутність створила матерію разом з рухом та спокоєм».Голландський філософ Б.Спіноза розробив моністичне вчення про матеріальність світу. Бог, ідеальне та матеріальне злились у Сиінози в єдину безконечну субстанцію, природу. Природу Спіноза називав Богом і характеризував як вічну і таку, що має причину в самій собі. Субстанції властиві два основних атрибути — протяжність та мислення. У вченні про мислення як атрибут всієї матерії Спіноза є типовим метафізиком-гілозоїстом. Спіноза також багато уваги приділяв характеристиці конкретних станів субстанції — модусам. Всі модуси субстанції Спіноза розділяв на дві груди: модуси вічні, безконечні, та модуси тимчасові, конечні. Вічні, безконечні модуси безпосередньо витікають з відповідних атрибутів субстанції, а саме: рух та спокій пов'язані з атрибутом протяжності; інтелект та воля пов'язані з атрибутом мислення. Тимчасовими, конечними модусами («крапками на прямій») Б.Спіноза вважав всі окремі речі і всі окремі думки та бажання.Лейбніц заперечує можливість існування єдиної субстанції, про яку вчив Спіноза. Лейбніц стверджує, що поняття єдиної субстанції заперечує можливість існування руху, мінливості буття. Тому він звертається до нескінченної множини субстанцій — монад. Монада — самодостатня одиниця буття, здатна до активності, саморуху, діяльності. Монада — це проста субстанція. Складна субстанція завжди залежна від простих, а тому складне утворення взагалі не можна визнати субстанцією. Тому монади не змінюються під впливом інших монад, кожна з них є самодостатньою, а отже становить собою самодостатній світ, непорушну гармонію, яка є найсильнішою у світі.