24. Мистецтво Відродження

Епоха Відродження поклала початок розвиткові сучасних націй, а в галузі мистецтва зумовила і „відродження” грецької античності, і розквіт мистецтва. Справді, творчість є основною категорією для інтерпретації ролі мистецтва в епоху Ренесансу, його було визнано виразником краси людської цивілізації. Ідеал життя, відповідний до мистецтва, реалізувався, перш за все у Флоренції XV ст. - „ідеальному" місті, змодельованому уявою і руками великих творців. „Ідеальне" місто народилося, передовсім завдяки відкриттю перспективи, окресленої Брунеллеокі та Леонардо да Вінчі, а також завдяки здійсненій єдності просторово-пластичного і суспільно-політичного бачення світу.

Ідеальною моделлю творчої людини був художник - жрець мистецтва, обдарований продуктивною уявою, завдяки якій він перетворює і світ, і самого себе. Імена таких художників, як Брунеллескі, Донателло, Мозаччіо та ін., символізують велич флорентійського мистецтва.

Працював в епоху відродження і такий славетний живописець, вчений, архітектор, музиканта поет, як Леонардо да Вінчі. Він першим зрозумів, що і наука, і мистецтво повинні будуватися на глибокому вивченні реального життя. Для пізнання навколишнього світу потрібний активний експеримент (досвід). Наука і мистецтво, за його словами, доповнюють одне одного і це необхідно для практичної діяльності людини.

Безумовно видатними людьми того часу були Рафаель Санті, якого запросили до Риму для розпису кімнат Ватикану (резиденція римських пап) і який отримав завдання прикрасити одну з кімнат умовними (алегоричними) зображеннями філософії, богослів’я і правосуддя. Це він автор відомої картини „Сикстинська мадонна", де в образі прекрасної жінки - матері зобразив ідеал піднесеної краси, про який мріяли поети, філософи, вчені.

Флорентійський живописець, скульптор, архітектор Мікеланджело Буонарроті втілював у життя головну тему своєї творчості - ідею боротьби.

Улюбленими розвагами флорентійців були карнавальні фестивалі за участю масок, турніри, вуличні театральні вистави. Твори живопису передають сцени церемоній та видовищ, що об’єднували спільними переживаннями акторів і глядачів, які брали участь в різноманітних проявах цих свят. Для них характерний мотив перемоги й молодості, радісних образів людського щастя. Ренесанс був епохою, в якій гармонія між суспільним простором і естетичним досвідом досягла своєї кульмінації.

2. Ренесансна література

На літературній ниві працювали справді майстри слова. Це і Томас Мор - канцлер англійського короля Генріха VІІІ, написав у 1516 р „Утопію" (неіснуюче місце0 і виступив проти реформації церкви, яку здійснив Генріх VІІІ. Мріяв про створення суспільства без приватної власності із всезагальною рівністю. Відтоді слово „утопія" стало символом нездійсненої справи, мрії, що не збувається.

Вільям Шекспір у своїх творах піднімає питання, що хвилюють як простих людей, так і проблеми більш широкі. У творах „Гамлет", „Отелло", „Король Лір”, Ромео і Джульєтта" показано, як руйнуються мрії благородних і сміливих людей, прославляє сильних і відважних. У твора ”Генріх VІ", „Річард ІІІ”,. „Річард ІІ” та ін. змальовуються не тільки історичні події епохи, але і ставлення до них англійського народу. У творах „Багато галасу даремно" та „Сон літньої ночі” присутній мотив близької перемоги людини нового часу над силами минулого.

Мігель Сервантес прославив себе антилицарською працею „Дон Кіхот", головним завданням якої було знищення впливу фантастичних і далеких від життя лицарських романів.

В епоху Ренесансу виникла нова література, відбулося могутнє літературне піднесення. Ренесансна література розкривала притаманне багатьом людям того часу переплетення героїчного ентузіазму, титанічної енергії та різнобічності з рисами феодальними із хижацтвом „первісного нагромадження". Не випадково художниками Відродження, особливо в Англії (Кристофер Марло, Шекспір), було створено галерею персонажів - історичних, легендарних, сучасних, в яких неприборканий індивідуалізм переростає в нечуване злодійство.