98. Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. В АТЕС входять країни-члени НАФТА, АСЕАН, Австралійсько-Новозеландської Зони вільної торгівлі (АНСЕРТА). На даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В’єтнам, Перу, РФ.

Особливість АТЕС полягає в географічній приналежності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях одна від одної й об’єднані лише виходом до Тихого океану.

Особливість АТЕС, з економічної точки зору, полягає в тім, що до неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави які поступаються їм, такі як Мексика, Чилі, КНР і ін. На АТЕС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більш 40% населення земної кулі.

На зустрічах учасників АТЕС 1993 р. і 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі, створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій; заходів митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн – до 2020 р.).У 1996 р. учасниеи АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця ХХ сторіччя. У цілому АТЕС можна оцінити як угруповання «відкритої економічної інтеграції», заявку на вступ до якого подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.

Основна мета АТЕС – шляхом об’єднання країн у даному угрупованні стимулювати взаємне співробітництво в різноманітних сферах: у першу чергу, на ринку товарів і капіталів, а також у сфері транспорту, енергетики й ін. Кінцева мета об’єднання – утворення зони вільної торгівлі в 2020 р., а всі необхідні умови для цього повинні бути забезпечені промислово розвиненими країнами об’єднання до 2010 р. За оцінками експертів. Східна Азія (а ядром розвитку інтеграційних процесів у ній є АСЕАН і АТЕС) до 2000 р. може перевершити за розмірами ВВП Західну Європу, а до 2020 р. – Північну Америку.

99.. Урочисто декларацію про ЄС було прийнято в Штудгарті 1983р., а1985 завершено розробку « Білої книги», де сформульовано цілі і строки створення європейського спільного ринку. 1986р до ЄС вступають Португалія і Іспанія. Приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Починаючи з 1987р.: усуваються митні формальності, які ще залишились; усуваються відмінності в технічних стандартах; відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень; нівелюється різниця в рівнях і структурі оподаткуваня; усуваються ліміти на послуги; усуваються валютні обмеження, що залишились; усуваються обмеження щодо прийняття громадян на роботу. 1991 року підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастріхтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачалося створення Економічного і валютного союзу, врегулювання спільної зовнішньої політики і безпеки, запровадження європейського громадянства. 1995 р вступили Австрія ,Фінляндія, Швеція. У цілому створення ЕВС передбачало три послідовні етапи: підготовчий (до 31 грудня 1993 р.); організаційний, (до 31 грудня 1998 р.) та завершальний (до липня 2002 р.). На першому етапі було знято всі або майже всі обмеження щодо перемі­щення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку. а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів відповідно до встановлених критеріїв. На другому етапі було розроблено юридичну базу майбутньої Європейсь­кої Системи Центральних Банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми щодо стабілізації державних фінансів. У березні 1998 р. Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони ЄВРО"'. До неї ввійшло 11 країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Порту­галія, Австрія та Фінляндія. З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 р. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків,перехід до єдиної валюти ЄВРО та проведення єдиної валютної політики.На сьогодні лише Німеччина і Франція відповідають усім вищевказаним критеріям. Перспективи: Великобританія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 році, Греція розраховує на 2001 р., а жителі Данії проголосували проти союзу. З 2000 року перша хвиля нових членів - Польща, Чехія, Угорщина, Сло­венія, Естонія, Кіпр.