69. Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародні валютно-фінансові відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового ринку, опосередковуючи рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Намагання окремих країн жити поза такими відносинами за умов замкненої економічної системи, як показує світова практика, має негативні наслідки для соціально-економічного стану тієї або іншої країни. Безперечним є той факт, що тільки за відкритої економіки підвищується народний добробут. Відкрита економічна система передбачає наявність міжнародних економічних зв'язків, розрахунки за якими здійснюються в іноземних валютах першої категорії або вільноконвертованих.

Валюта — грошова одиниця, яка використовується для виміру вартості товару. Поняття "валюта" має три значення: • грошова одиниця певної країни (долар США, японська єна, українська гривня та ін.) і той або інший її тип (золота, срібна, паперова);

• грошові знаки іноземних держав у грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках, тобто як іноземна валюта;

• міжнародна (регіональна або колективна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб. До створення колективних валют дедалі більше спонукає процес демонетизації золота. Вони є досконалішою системою розрахунків і нині виконують роль світових грошей. Існування колективної валюти закріплено в міжнародних союзах. У системі валютних відносин сформувалося кілька видів міжнародних (колективних) валют: з 1 січня 1970 р. Міжнародний валютний фонд запровадив у структуру міжнародних розрахунків колективну валюту — СДР (спеціальні права запозичення); з 3 березня 1979 р. у межах "Спільного ринку" використовується європейська валютна одиниця ЕКЮ (нині замінена на євро).

Крім того, валюту можна розглядати з позицій держави-емітента (іноземна, національна, валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера); режиму використання (повністю та частково конвертована, неконвертована); мети використання (клірингові, валюта ціни та валюта платежу).

Валютний ринок — це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Валютні ринки служать механізмом, за допомогою якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі, на світовому ринку послуг, у процесі міжнародного руху капіталів та інші, що передбачають обмінні операції з валютами різних країн. Їх функціонування та розвиток значною мірою залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері.    Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Гонконзі, Бахрейні, Сингапурі.

70. Еволюція міжнародних валютно-фінансових відносин.

Світова валютна система стихійно склалася ще в ХІХ ст. у вигляді так званого золотого стандарту. Він передбачав золото в ролі світових грошей і конвертованість кожної валюти в золото. Як різновид золотого стандарту можна розглядати систему золотодевізного стандарту, яка стала результатом рішень Генуезької конференції (1922 р.). Дана система передбачала обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.    Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 р., а фактично обмін валют на золото було припинено в 1930-х рр. Нові положення щодо формування і функціонування світової валютної система були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р.    Друга світова валютна система отримала назву золотодоларового стандарту, а її характеризували такі положення: - світовими грошима вважалися золото і долар; - скарбниця США зобов’язувалась обмінювати долари на золото центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах); - фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки від золота або доларових паритетів (тобто всі валюти твердо прив’язувались до долара); - міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.    Близько трьох десятиріч ця система працювала ефективно, відіграла досить помітну роль у розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва. Проте становлення національних економік, зокрема, посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальність офіційної ціни золота, наростання дефіциту державного бюджету США призвело до розвалу системи золотодоларового стандарту на початку 1970-х рр. Зрештою 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи. В її основу покладено такі основні принципи: - перехід до системи плаваючих курсів. Країнам надається право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Коливання курсу обумовлені двома основними факторами: купівельною спроможністю валют на внутрішніх ринках країн, співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках; - золото вже не виконує роль світових грошей, воно переходить до національних валют разом з інтернаціональними розрахунковими грошима — спеціальними правами запозичення (СПЗ); - юридично закріплено процес демонетизації золота: скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів); - посилюється міжнародне валютне регулювання, в тому числі через МВФ