49. Приховані методи регулювання зт

Основними з цих методів є такі:

— технічні бар'єри;

— внутрішні податки та збори;

— державні закупки;

— вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар'єри — усі державні заходи контролю та обмежень, пов'язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших то­варів на внутрішній ринок країни.

Технічні бар'єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

— стандартів;

— технічних норм і правил;

— вимог до безпеки товарів;

— вимог до упакування, маркування та інших технічних харак­ теристик продукції.

Технічні бар'єри передбачають застосування заборон, обов'язко­вої інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввіз, інспекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Головна риса всіх технічних бар'єрів — це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації безпеки викорис­тання товарів. Внутрішні податки та збори — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регу­лювання, а знаходяться цілком у компетенції національних органів влади, як центральних, так і місцевих.

Внутрішні податки та збори виконують фіскальну функцію — поповнення державного бюджету з метою наступного фінансуван­ня, зокрема, державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньоторговою діяльністю.

Державні закупки — прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Найчастіше така політика по­яснюється вимогами національної безпеки

Вимоги про вміст місцевих компонентів — прихований ме­тод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортова­ного товару.

50. Фінансові методи регулювання мт.

Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговель­ної політики є такі:

—  субсидування;

—  експортне кредитування;

—  демпінг.

Субсидія — фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньо­торговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, ок­ремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізич­них чи юридичних) автоматично на основі об'єктивних критеріїв.

Основними ознаками субсидії є:

—  використання бюджетних коштів для надання такої під­ тримки;

—  вилучення в результаті її падіння економічної вигоди утри­ мувачами субсидії.

Експортне кредитування- — це фінансовий метод зовнішньо­торговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:

— субсидування кредитів національним експортерам — кре­ дитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

— державних кредитів іноземним імпортерам за умови обо­ в'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);

— страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оп­ латити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед ек­ спортером).

Правова суть демпінгу розкривається у ст. VI ГАТТ. Демпінг — це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди про­мисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який сут­тєво затримує утворення такої.

Згадана "нормальна ціна" — це ціна аналогічного товару, за якою він реалізується у країні виробництва (експорту) при нормальному розвитку торгових операцій.

Під аналогічним товаром розуміють товар, який в усьому ана­логічний товару, звинуваченому у демпінгу, а якщо такого товару немає, то товар, який не є аналогічним у всьому, але має характери­стики, подібні з товаром, що розглядається.