11) Концепція ключових (піонерних) груп

Автор: Ж. Ширак, 2000: Країни, які сильніше за інших прагнуть і здатні поглиблювати інтеграцію беруть участь у проектах поглибленої інтеграції, подаючи приклад для інших. Ширак виділив три сфери, які доцільно включити до об’єкту такої співпраці – економічна політика, політика безпеки та боротьба зі злочинністю, тобто всі ті напрямки, які регулювалися міжурядовою процедурою і не входили до комунітарного способу управління. Проект Ширака передбачав утворення секретаріату, що має сприяти зближенню позицій держав-учасниць, і можливість укладення окремої установчої угоди. На його думку, формування «піонерних груп» мало зберігати безумовну відкритість для інших держав та не спричиняти ревізію існуючих acquis communautaires (а звідси не ставити під питання наглядові функції Єврокомісії).

12) Концепція вибіркової інтеграції

Вибіркова (гнучка-Європа): країни ЄС можуть вибрати будь-який інтеграційний проект на власний розсуд із переліку існуючих. Концепція селективної інтеграції дає змогу членам об’єднання та третім країнам, залежно від політичних чи економічних обставин, брати участь лише в окремих інтеграційних заходах. На такій основі країни Центральної і Східної Європи співпрацюють з Європейським інвестиційним банком, розвивається кооперація між Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та ЄС тощо.

13) Концепція різношвидкісної інтеграції

Різношвидкісна: країни ЄС йдуть єдиним шляхом інтеграції, проте з різною швидкістю поглиблення інтеграції. Прикладами різношвидкісної інтеграції є Маастрихстські угоди (1992) про критерії конвергенції щодо створення єдиного внутрішнього ринку ЄС та Європейського валютного союзу.

14) Створення єс та основні етапи його розвитку

1950 р. –Прем’єр міністр Франції Р.Шуман і французький діяч Ж.Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні.

1951 р.-створено ЄОВС ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом.

1954 p. - Бельгія, Нідерланди і Люксембург запропонували створити Спільний ринок;

1956 p. - міжурядова конференція (Венеція) підготувала проекти створення ЄЕС і Євратом;

1957 р. - Римський договір про створення ЄЕС і Євратому був підписаний і набув чинності з 1958p (підписали Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія – І хвиля розширення): 4 свободи переміщення;

1968 р. - Митний союз країн ЄЕС

1972 p. - підписується Паризька угода про поетапне створення валютно-економічного та політичного союзу;

1973 – ІІ хвиля розширення: ВБ, Данія, Ірландія

1973 p. - діє угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого.

1979 p. - завершується процес створення Європейської валютної системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ;

1981 р. – ІІІ хвиля розширення: Греція

1986 р. – IV хвиля розширення: Португалія, Іспанія

У 1986р. – приймається Єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР).

1992р. – підписано Маастрихтську угоду про створення ЄС (чинна з 1 листопада 1993 р.

Травень 1992р. - підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП):18 країн.

1995 р. – V хвиля розширення: Австрія, Фінляндія, Швеція

2 жовтня 1997р. – підписання Амстердамської угоди про ЄС, згідно з якою було внесено зміни та доповнення до Договору про ЄС (в редакції 7 лютого 1992 р.).

1 січня 1999р. – завершальна стадія створення Європейського економічного і валютного союзу: введено в обіг євро, до 2002 р. – здійснювались безготівкові розрахунки

2000 р. – Ніццький договір – багатостороння угода про визначення порядку реформування інституцій ЄС для їх адаптації до майбутнього розширення.

2004 р. – VI хвиля розширення: Чехія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія

2007 р. – VII хвиля розширення: Болгарія, Румунія

2007 р. – Лісабонський договір.

15) Трансформація інституційної моделі ЄС у контексті Лісабонської угоди про реформування ЄС (2007)

Лісабонський договір пропонує серйозні інституційні зміни. При цьому всі запропоновані зміни можна поділити на 1) такі, що запроваджують нові механізми, посади та органи та 2) зміни, що стосуються вже існуючих органів ЄС. 1) Запроваджено нові керівні посади – Президент Європейської Ради (обир. на 2,5 р.) та Високий представник з питань закордонних справ і безпекової політики (формування та реалізація зовнішньої політики та реалізація угод в межах ЄС), а також утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично виконує роль «міністерства закордонних справ»). Важливою новацією Лісабонського договору в контексті створення Служби стало підпорядкування цьому органу колишніх делегацій ЄК, які, з моменту набуття чинності новим договором перетворилися на Делегації ЄС – повноцінні дипломатичні представництва, що діють від імені ЄС. 2) ЄР: Стає повноцінним інститутом ЄС. Зі складу ЄР виділено Раду голів урядів країн. Рада ЄС: змінюється система головування у Раді. Замість одноосібного головування країни протягом півроку запроваджується тріумвірат країн, який головує 1,5 р. Замість 3 критеріїв для прийняття рішень кваліфікованою більшістю запроваджується система подвійної більшості (з 1.11.2014 р. рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосує 55% членів Ради, які представляють 65% населення ЄС), запроваджується поняття «блокуючої меншості» - рішення блокується, якщо проти нього виступають 4 країни, які представляють 35% населення).ЄП: з 2014 – к-сть депутатів зменшується до 750+1, запроваджується нова система розподілу міст між країнами-членами (від 6 до 96). Зміна повноважень: за статусом ЄП майже прирівнюється до ЄР, збільшення повноважень з питань бюджету та економіки. ЄК: організаційні реформи – зменшення к-сть євро комісарів до 18-19 з 2014 р.