7. Теорія міждержавно-правового регулювання

Провідна роль в інтеграційних процесах – у наднаціональних урядів. Автори виступають проти посилення ролі наднаціональних інституцій.

Євроскептики наголошують, що визначну роль в інтеграційному процесі відіграє Рада Європи, Рада Міністрів ЄС та широка мережа допоміжних комітетів міждержавного співробітництва. Будь – яке просування на шляху поглиблення інтеграції відбувається лише тоді, коли співпадають інтереси країн – членів.

8. Теорія «Європи регіонів»

Серед багатьох новітніх економічних інтеграційних теорій на перший план поступово стала виходити теорія внутрішнього регіоналізму (М.Кітінг, Дж.Логлін, Р.Хадсон, А.Вільямс та інші), метою якої було обґрунтування створення гомогенного європейського економічного простору, в якому вдасться зменшити соціально-економічні диспропорції за рахунок посиленого впливу наднаціональних європейських структур. Сюди ж було додано принципи, які потім стали нормою європейської регіональної політики: субсидіарність (делегування в регіон тієї суми повноважень, які він може ефективно виконувати), компліментарності (структурні фонди ЄС можуть підтримати будь-який проект, якщо у регіоні будуть також вишукані кошти у розмір 25-75% (в залежності від рівня розвитку країни) для його фінансування), програмованості, визначення депресивності, запровадження структурних змін тощо.

Таким чином, одразу після створення економічного та політичного союзу країн-учасниць має розвиватися процес регіональної європейської єдності (її друга назва – регіональний союз чи “Європа Регіонів”)ю Всі етапи: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, спільний ринок, митний союз, економічний союз, політичний союз, регіональна єдність.

9. Концепції гнучкої інтеграції в єс

Різношвидкісна: країни ЄС йдуть єдиним

шляхом інтеграції, проте з різною швидкістю поглиблення інтеграції

Вибіркова (гнучка-Європа): країни ЄС можуть вибрати будь-який інтеграційний проект на власний розсуд із переліку існуючих "Концентричні кола": країни розміщуються у різних колах інтеграції, залежно від рівня інтеграції, який вони здатні чи бажають досягти.

"Ключові (піонерські групи)": країни, які сильніше за інших прагнуть і здатні поглиблювати інтеграцію, беруть участь у проектах поглибленої інтеграції, подаючи приклад для інших.

10. Концепція "концентричних кіл".

Відмінності ек-го розвитку країн ЄС, та рівень їх бажання приймати участь в інтегрованих областях, призвели до появи ідеї "концентричних кіл". Країни розміщуються у різних колах інтеграції, залежно від рівня інтеграції, який вони здатні чи бажають досягти. Тобто це концепція поділу Європи на групи країн за ступенем інтегрованості. Такий підхід можна застосувати не тільки до інтеграційної структури самого ЄС, Наприклад, деякі відомі діячі пропонують такий поділ: "коло єдиного законодавства (країни-члени ЄС), "суміжне коло" (країни, шо очікують вступу в ЄС) та "особливі кола" - країни, з якими планується поглиблення співпраця в тій чи іншій сфері (валютне коло, коло спільної безпеки тощо). СУТЬ концепції зводиться до побудови Європи з трьох кіл. Перше коло - обмежена к-ть найбільш інтегрованих держав, які можуть співпрацювати за всіма аспектами політики, в т.ч. воєнним. Друге коло - ек-і організації, котрі об'єднують держави-члени. Основною сферою співроб-ва цих країн є економіка. Трете коло охоплює всю Європу, в т.ч. країни, шо не входять до ЄС.. Співпраця з цими країни здійснюється через МО (ОБСЄ та Рада Європи).

Європа концентричних кіл концепція євроінтеграції, запропонована Жаком Делором у січні 1989 р. Передбачає дедалі вищий рівень інтеграції у напрямку "центру" Євроспільноти, що ним мали б бути країни ЄС після створення політичного союзу, спільного ринку та господарчого й валютного союзу. Далі йшли б країни Європейської асоціації вільної торгівлі, наближені до ЄС у господарському та правовому плані. Зовнішнє,щодо них, коло мали б утворювати країни, асоційовані з Є С, які в майбутньому претендують на членство. Четверте, найширше коло - це країничлени ОБСЄ, як спільного простору європейського співробітництва.

11. Концепція ключових “піонерних груп” Ключові піонерні групи: це країни, які сильніше за інших прагнуть і здатні поглиблювати інтеграцію та беруть участь у пректах поглибленої інтеграції, подаючи приклад для інших. Автор: Ж. Ширак, 2000: Країни, які сильніше за інших прагнуть і здатні поглиблювати інтеграцію беруть участь у проектах поглибленої інтеграції, подаючи приклад для інших. Ширак виділив три сфери, які доцільно включити до об’єкту такої співпраці – економічна політика, політика безпеки та боротьба зі злочинністю, тобто всі ті напрямки, які регулювалися міжурядовою процедурою і не входили до комунітарного способу управління. Проект Ширака передбачав утворення секретаріату, що має сприяти зближенню позицій держав-учасниць, і можливість укладення окремої установчої угоди. На його думку, формування «піонерних груп» мало зберігати безумовну відкритість для інших держав та не спричиняти ревізію існуючих acquis communautaires (а звідси не ставити під питання наглядові функції Єврокомісії).