36. Зовнішні політики єс (торговельна, допомоги з розвитку).

Політика ЄС – сукупність інструментів та механізмів для здійснення тієї чи іншої стратегії інтеграційного угрупування через систему визначених на певний час (як правило на 7 років) пріоритетів, що відповідають загальним завданням відповідного документу Євросоюзу (приміром Agenda-2000).

Згідно з договором про заснування ЄС сферами застосування спільної зовн політики є: регулювання митних тарифів, укладання митних та торгових угод, гармонізація інструментів експортної політики, гармонізація засобів охорони внутр. Ринків у випадку демпінгу або сибсудування.

Торговельна політика:

• 60% торгівлі здійснюється між країнами ЄС

• збалансування взаємних переваг;

• антидемпінгове мито;

• захист від демпінгового імпорту;

• захист від субсидованого імпорту;

• експортно-кредитне страхування.

• Допомога з розвитку:

• прагнення до солідарності;

• потужний механізм допомоги (Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд розвитку)

• Ломеська конвенція (1989) між ЄЕСп та АКТ (Африка, Карибські, Тихоокеанські країни);

• стратегія підтримки країн;

• гуманітарна допомога ЄС (боротьба з голодом і хворобами).

Програми, що реалізуються ЄС в рамках сприяння розвитку здійснюються на основі європейських демократичних цінностей:повага до прав людини, демократія, основні свободи, а також право закону, стійке управління, гендерна рівність, солідарність, соціальна справедливість, а також ефективне міжнародне сприяння через інститути ООН.

45. Політики єс щодо громадян.

У Європейському Союзі помітна тенденція збільшення уваги до захисту здо­ров'я й економічних інтересів громадян. Це цілком природний процес, адже спільний ринок розширив не тільки пропозицію в сфері товарів і послуг, а й збільшив ризики, що спричинюють неякісні товари, особливо харчові продукти. Яскравим прикладом таких ризиків була епідемія коров'ячого сказу, яка спалах­нула у Великій Британії в 1996 році, а також скандал через виявлення забрудне­них діоксином харчових продуктів бельгійського походження в 1999 році. Ці випадки довели ефективність законодавства Спільноти щодо прав споживачів, і насамперед у діяльності, спрямованій на запобігання поши­ренню хвороб та отруйних речовин. Вони також показали межі цього законодав­ства, особливо стосовно його імплементації в законодавства держав-членів. Для вдосконалення системи запобігання викликам, що постають перед безпекою гро­мадян, слід доопрацювати положення Директиви про загальну безпеку продукції. Комісії треба поглибити співпрацю з державами-членами задля відстеження ри­зиків, імплементації відповідних норм у національні законодавства, підвищення ефективності роботи наукових установ. Крім того, представникам споживачів треба сприяти в дедалі важчій роботі із систематичного залучення голосу спожи­вачів у процес ухвалення рішень.

Зі збільшенням кількості економічних операцій між громадянами та підприємцями з різних держав-членів зростає потреба в захисті споживачів від наслідків некоректного бізнесу через уніфіковані заходи, що здійснюються на підтримку відповідної діяльності на національному рівні. Спільнота мусить ро­бити все можливе задля створення зручного для споживачів ринку фінансових послуг, удосконалюючи кредитне законодавство, підвищуючи конфіденційність електронних платіжних засобів, сприяючи формуванню прийнятної та надійної системи транскордонних роздрібних платежів, а також розв'язанню проблеми перезаборгованості.

Інформаційна, аудіовізуальна та культурна політики є дуже важливими для процесу європейської інтеграції, тому що сприяють формуванню в пересічних гро­мадян розуміння важливості цього процесу для підтримки їхнього добробуту та не­залежності. Тому держави-члени та європейські інституції, на чолі з Європейською Радою, мають розробити спільну політику щодо інформування й навчання громадськості про європейські справи. Це означає, що потрібно створити систему поширення доступної інформації про причини формування тієї чи тієї спільної політики, наслідки бездіяльності, переваги, що їх надають спільні дії всім учасникам. Цю інформацію в жодному разі не мають надавати у формі пропаганди. її характер має відповідати потребам будь-якої демократичної спільноти в заохоченні її членів до активнішої участі в громадсь­кому житті. Така практика потрібна для наближення громадян до інституцій ЄС та заповнення інформаційних і демократичних прогалин.

Союз також сприяє підвищенню життєвих стандартів громадян. І хоча за­раз все ще наявні розбіжності в розвитку між певними регіонами ЄС, загаль­ноєвропейські процеси спрямовані на поступове їх подолання. Водночас європейська соціальна модель наразі вже функціонує і цим гарантує не тільки дотримання основних прав людини та демократичних принципів, а й основних прав робітників: навчання, відповідне до технічного прогресу, при­стойні заробітну плату та життєві умови, а також соціальний захист, що покри­ває життєві ризики, випадки хвороби, безробіття та старість.