36. Секторальні політики єс (сап, енергетична, технологічна, промислова).

Політика ЄС – сукупність інструментів та механізмів для здійснення тієї чи іншої стратегії інтеграційного угрупування через систему визначених на певний час (як правило на 7 років) пріоритетів, що відповідають загальним завданням відповідного документу Євросоюзу (приміром Agenda-2000).

Спільна аграрна політика

одна з найважливіших і найвитратніших сфер діяльності ЄС (понад 40 % бюджету ЄС). Належить до виняткових повноважень Спільноти; рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів Ради після консультацій у Європейському Парламенті. Головні завдання ССП — забезпечити фермерам прийнятний рівень життя, а споживачам — якісні харчові продукти за справедливими цінами, зокрема шляхом організації спільного ринку сільгосппродукції та застосування принципів єдиних цін, фінансової солідарності та переваги Спільноті.

Створення ССП проголошено в Римському договорі. Головна початкова мета (зумовлена, зокрема, післявоєнними нестатками) — самозабезпечення харчовими продуктами, досягалась шляхом субсидій виробникам за вироблену продукцію, системи гарантованих цін і інтервенційних заходів. В результаті склалася негнучка дотаційна політика, яка створювала величезні надлишки харчових продуктів і дедалі більше коштувала Спільноті (1988 року ССП «з'їла» 68 % бюджету ЄС)

• соціальна значущість сільського господарства;

• інтервенціоністстька політика;

• пряма допомога;

• європейська модель с/г (3% ВВП; 5% сукупної робочої сили (ЄС-15); витрати на харчування – 12% Німеччина; 23% - Греція);

• принципи САП:

• фінансова солідарність;

• ринкова єдність;

• вплив на формування цін:

Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві (засн. в 1958 р. – з 2007 р. видозмінена діяльність).

Енергетична політика:

• Європейський договір щодо енергетичної хартії (1994);

• співпраця в енергетичному секторі;

• рамкова програма дій в енергетичному секторі (1998-2002);

• транзит енергії;

• лібералізація енергетичного та газового секторів;

• диференціація поглядів щодо ядерної енергії;

• нові підходи до енергетики (2007).

Науково-технічна політика

Технологічні нововведення набувають соціальну спрямованість.

Ця нова для ЄС стратегія була зафіксована в рішеннях Амстердамського (1997 р.) і Лісабонського саммітів (2000 р.) країн-членів ЄС. На порядок денний ЄС Лісабонська сесія Європейської ради винесла задачу формування “Європейського науково-дослідного простору” – ERA. У цілому проект ERA можна вважати якоюсь ідеальною моделлю, покликаною, з одного боку, підсилити вже досягнуті в ЄС механізми оптимізації циклу “освіта-дослідження інновації” (такі, як об’єднання національних і наднаціональних досліджень, їх координація і моніторинг). З другого боку проект націлений на подолання негативних моментів – дублювання, недостатньої конкуренції ресурсів, низької мобільності дослідників, а також різних швидкостей технологічного розвитку регіонів.

Реалізація проектів ERA відбувається через існування програм розвитку науково-технічної галузі (COST, EUREKA, EUROBIO, ARIANE), так і через функціонування рамкових програм.

Основною метою секторальних промислових політик країн – членів ЄС є утвердження конкурентоспроможності певного сектору, вдосконалення функціонування внутрішнього ринку, а також стандартизація нормативно-правової бази в усіх країнах-членах. Галузева структура промисловості ЄС склалася внаслідок довгострокових тенденцій секторального зростання, важливу роль у якому відіграє продуктивність праці, рівень життя населення, структура локального і глобального попиту, ВНД, міжнародна торгівля та ін.