50.Причини та роль прямих іноземних інвестицій у міжнародній економіці.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25 %, за американською статисти­кою - 10 %, а за австралійською та канадською - 50 %.

Отже, за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочір­ньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах.

Крім вищеназваних, зарубіжними філіями можуть вважатись також створені за кордоном підприємства, в яких батьківській ком­панії не належить жодної акції, але за якими здійснюється управ­лінський контроль через укладання угод, наприклад для спільного видобування сировини тощо.

Прямі інвестиції поділяються на (поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в сис­темі національних рахунків ООН):

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі креди­тів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інве­стор має значний вплив на рішення, що приймає підприємство.

Зважаючи на особливості вкладення, очевидно, що як підприєм­ницький переважно використовується приватний капітал, хоча дер­жава та державні підприємства також вкладають кошти з цією метою за кордоном.

Основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

• відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

• попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірні­стю економічного розвитку держав;

• різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

• інтернаціоналізацію виробництва;

• зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпе­чення сировиною своїх підприємств;

• відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих вироб­ництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

• бажання обійти тарифні та нетарифні бар'єри, які є у зви­чайному комерційному експорті;

• захист грошей від інфляції;

• технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших тех­нологій;

• необхідність технічного переозброєння та модернізації націо­нальних підприємств.

51. Значення та способи державної підтримки прямих інвестицій.

З огляду на зростаюче політичне значення прямих інвестицій, прямі інвестори користуються зростаючою увагою урядів як у країнах базування, так й у приймаючих країнах.

• Надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною базування, так і приймаючою країною. Відповідно до законодавства багатьох країн інвестори, що бажають розмістити свій капітал за рубежем, можуть одержати від своєї або іноземної держави гарантії своїм інвестиціям.

Уряди, зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть надавати національним корпораціям гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу або якої-небудь його частини за рахунок державних джерел у випадку націоналізації, стихійних лих, неможливості перекладу прибутку, неконвертованості місцевої валюти й інших непередбачених обставин.

Гарантії інвестицій утримуються також у двосторонніх і регіональних угодах про захист інвестицій, підписаних між більшістю країн миру. На багатобічному рівні гарантією інвестицій займається створене під егідою Світового банку.

Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій.

• Страхування закордонних інвестицій. Є специфічною формою страховки й може провадитися як частками, так і державними агентствами. Зміст страхування укладається в придбанні прямим інвестором страховки від обумовлених у страховці ризиків, що звичайно коштує до 1% від суми інвестиції.

• Урегулювання інвестиційних суперечок. Теоретично можливі врегулювання інвестиційних суперечок на базі національного законодавства приймаючої країни, національного законодавства країни базування прямого інвестора або міжнародного арбітражу. У рамках країн-членів ОЭСР прийнятий принцип міжнародного арбітражу, свого роду третейського суду, оскільки в більшості випадків урегулювання споровши на базі законодавства приймаючої країни не влаштовує прямих інвесторів, а на базі законодавства країни базування - приймаючі країни.

• Уникнення подвійного оподаткування. Держави корпорації яких активно здійснюють взаємне пряме інвестування підписують угоди про уникнення подвійного оподаткування, які стосуються прибутку підприємств з іноземними інвестиціями. Корпорація платить в приймаючій країні лише ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування.

• Адмістративна і дипломатична підтримка. Зазвичай державні органи країни базування опікуються інтересами прямих інвесторів. Держава проводить переговори з іноземними країнами про створення найбільш сприятливих умов за кордоном для національних інвесторів.