2. Управління як категорія

Управління– функція організованих певним чином систем (у нашому випадку господарських, соціально-економічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей. Отже, управління – ще й процес визначення цілей, забезпечення ресурсами та їх розподіл таким чином, щоб визначені цілі були досягнуті.

Управління базується на певних принципах і закономірностях, здійснення яких вимагає створення відповідної організаційної структури, здатної ставити цілі, приймати рішення та їх виконувати.

В сучасних умовах жорсткої ринкової конкуренції базисним принципом управління є «задоволення потреб споживача» (подавляючи більшість науковців і «практиків» при формуванні своїх поглядів на базис управління відштовхуються від вторинних принципів – розширення ринку, зростання прибутковості, рентабельності, якості, конкурентоспроможності і т. д.)

Управління – це процес організації та здійснення впливу на господарювання та його результати.

Побудова управління на основі принципу задоволення потреб споживачів вимагає високої якості у всьому, усіх аспектах діяльності підприємства, що досягається через ефективне управління всіма виробничими, господарськими, технічними, кадровими, соціальними та іншими процесами і навіть операціями чи послугами і , як наслідок, високу продуктивність і культуру праці.

Що стосується продуктивності праці державних службовців, то вона сьогодні десь у 15…20 раз нижча, ніж у 80-ті роки (ВВП зменшився у 3 рази, а кількість держслужб збільшилась у 6 раз).

Отже, розглядаючи УПП, сьогодні треба до наведеного визначення додати аспект якості, але у широкому розумінні, тобто якості управління, результатом чого буде найповніше задоволення потреб кінцевого споживача, при зростанні продуктивності праці службовців.

Визначення максималізації прибутку як базисн6ого принципу управління не витримує критики, хоча б тому, що існує велика група підприємств, які апріорі створені як неприбуткові, але їх продукція чи послуги дозволяють суспільній економіці отримувати потрібні результати в інших її сферах. (в СРСР існували так звані «планово-збиткові» підприємства).

Отже, управління – це з одного боку наука, а з іншого обґрунтовані цілеспрямовані дії менеджерів.

Організація це:

• взаємостосунки повноважень менеджерів;

• створення суб’єктів управління (керуючої підсистеми) і об’єктів управління (керованої підсистеми) і встановлення зв’язків між ними;

• постійна оптимізація системи управління (1+2).

3. Промислове підприємство як об’єкт і суб’єкт господарювання

ПП – це синтез економіки і управління як самостійних наукових напрямів.

Невірно розглядати побудову підприємства та управління ним без органічного поєднання їх методів з економічними процесами та результатами.

Це принципово важливий підхід до завдання ОУПП. Тому необхідно ретельно розглянути ПП як об’єкт і суб’єкт господарської діяльності.

ПП як об’єкт – це планомірно організована господарська структура, управління якої спрямовується на виробництво товарів (послуг) та їх реалізацію на основі принципу економічної раціональності.

Як бачимо основними ознаками підприємства є:

• планомірність;

• організація;

• виробництво і реалізація;

• економічна раціональність (може виступати у 2 варіантах:

  • при постійних факторах досягти максимального випуску продукції

  • при постійному обсязі продукції задіяти мінімальну кількість ресурсів).

Але в той же час ПП організовується і для:

• задоволення інтересів його працівників (робочі місця, доходи працівників, моральні стимули, кар’єра);

• усіх членів суспільства в цілому (адже ресурси ПП отримує від суспільства, а вони є обмеженими і завжди потрібні суспільству для інших цілей);

• також для задоволення інтересів власників підприємства.

Отже, ПП організовується і управляється для найбільш повного задоволення потреб суспільства (бо його працівники, власники, споживачі і є членами суспільства).

ПП як суб’єкт господарювання – виступає юридичною особою, яка має свою господарську самостійність у відповідності до чинного законодавства, свою круглу печатку, свій власний капітал, у формі статутного фонду та нерозподіленого прибутку і розрахунковий рахунок в комерційному банку.

Як об’єкт в суб’єкт ПП поєднується у цілісність певним принципом вибору. Він є базисом формування стратегії ПП, але дещо інертнішим ніж генеральна стратегія.

Це значить, що ПП управляється не як механізмом для створення прибутку, а як системою цільових комбінацій, серед яких у тому чи іншому виді має бути присутнім і прибуток.