4. Суб'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємця­ми) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності: приватної, ко­лективної та державної. Тобто підприємництвом можуть займатися правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, сім'ї, об'єднання грома­дян, приватні, колективні, державні, спільні й будь-які види, типи та категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Згідно з чинним законодавством в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбо­вцям, службовим особам органів прокуратури, суду, дер­жавного арбітражу, державного нотаріату, органів дер­жавної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральнів органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності особи, яким забо­ронив це суд (до закінчення встановленого рішенням суду строку), а також ті, які мають судимість за крадіжки, ха­барництво та інші злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках чи об'єднаннях керівні посади і посади, пов'язані з ма­теріальною відповідальністю.

5. Кредитно-фінансові ресурси підприємницької діяльності

Згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування», затвердженим Постановою Правлін­ня Національного банку України № 246 від 28109.95 р., кредитування підприємницької діяльності здійснюється за допомогою кредитних операцій.

Кредитна операція — договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахун­ками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Існують такі види кредитних операцій:

— товарний кредит — господарча операція, що перед­бачає реалізацію продукції на умовах відстрочення плате­жу, якщо таке відстрочення є більшим за звичайні строки банківських розрахунків або перевищує ЗО календарних днів з дати реалізації. ; ;•

— комерційний кредит — господарча операція, що пе­редбачає авансування продукції з відстроченням дати ре­алізації, якщо таке відстрочення є більшим за звичайні строки поставки.

— фінансовий кредит — господарча операція, що пе­редбачає надання коштів у позику на визначений строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих відсотків.

Кредитування підприємницької діяльності здійснюєть­ся наданням банками фінансових кредитів.

Кредит — позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забе­зпеченості, повернення, строковості, платності та цільо­вого характеру використання.

Для кредитування підприємницької діяльності банки можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками, поділяються на:

— короткострокові — до 1 року;

— середньострокові — до 3 років;

— довгострокові — понад 3 роки.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузе­вої належності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Кредитні надають­ся суб'єктам підприємницької діяльності формі як у національній, так і в іноземній валюті,

Кредитні взаємовідносини регламентуються на під­ставі кредитних договорів, що укладаються між кредито­ром і позичальником тільки в письмовій формі, які виз­начають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений за допомогою одного документа, підписаного кредитором та позичаль­ником, або обміном листами, телеграмами, телефоногра­мами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, кло­потання, заяви, заявки. В документах визначається:

— необхідна сума кредиту;

— спрямування коштів;

— строки погашення;

— забезпечення (застава);

— розмір відсотків;

— гарантії у випадку неповернення кредиту в установ­лений строк;

— відповідальність за невиконання умов договору.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати вста­новлюються банком і визначаються в кредитному дого­ворі залежно від кредитного ризику, наданого забезпе­чення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, потрібно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потен­ційного позичальника, визначає його кредитоспромож­ність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову в наданні кредиту. Кре­дитоспроможність — це здатність позичальника в повно­му обсязі і у зазначений кредитною угодою строк розра­хуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичаль­ника:

— забезпеченість власними коштами не менш як на 50% усіх видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності ке­рівника, дотримання ділової етики договірної, платіжної дисципліни);

— конкурентоспроможність на внутрішньому та зов­нішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту;

— економічна кон'юнктура (перспектива розвитку по­зичальника, наявність джерел коштів для капіталовкла­день тощо).

Банк здійснює контроль за виконанням позичальни­ком умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного догово­ру підтримує ділові контакти з позичальником, перевіряє стан збереження заставленого майна, що має бути перед­бачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зо­бов'язань позичальника за кредитним договором у вста­новленому чинним законодавством порядку.

Спірні питання, що виникають при укладанні кредит­ного договору, підвідомчі арбітражним судам. Найбільш типовим випадком виникнення суперечностей є розмір відсоткової ставки. Так, якщо відсоткова ставка за наданий кредит встановлена договором, вона не змінюється і у ви­падку зміни відсоткової ставки Національним банком.

Щодо забезпечення кредиту, то власник застави набу­ває право звернення стягнення на випадок застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане, якщо інше не передбачене договором. Відповідно до статті 76 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної дав­ності для позову банку про звернення стягнення на випа­док застави починається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання щодо повернення кредиту.

При припиненні діяльності (реорганізації), ліквідації юридичної особи-заставодавця власник застави набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалеж­но від настання строку виконання зобов'язання, забезпе­ченого заставою. Отже, за таких обставин перебіг строку позовної давності починається з дня, коли банк дізнався або мав би дізнатися про наявність зазначених обставин.

Покриття витрат на отримання банківських кредитів здійснюється з прибутку, витрат на сплату відсотків за фінансовими кредитами, одержаними для поповнення власних обігових коштів, а також для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності, незалежно від терміну кредитуван­ня, а також для сплати відсотків за товарні і комерційні кредити; витрати, пов'язані із сплатою відсотків за корис­тування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг).