46. Сутність та особливості скандинавської моделі розвитку (Данія, Фінляндія, Швеція та Нідерланди).

До скандинавських країн відносять, як правило, три країни відповідного півострова –

Норвегію,

Швецію,

Фінляндію,

а також Данію, яка знаходиться поза його межами, але має тісні господарські зв‘язки з названими країнами та подібну до них економічну модель.

Особливості скандинавської економічної моделі

Висока питома вага державного сектора в структурі ВВП

Перерозподіл значної частини ВВП через бюджет (понад 50%);

Найвища у світі заробітною платою за годину роботи;

Один з найвищих у світі рівень оподаткування;

Великий соціальний пакет, що включає допомогу у разі безробіття, тривалу відпустку матері у зв‘язку з доглядом за дитиною, безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну освіту тощо.

Країни цієї групи належать до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети, питома вага яких у світовій економіці перевищує 3% світового ВВП, а населення становить менше 1%, що змушує їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національних економік, а й в Європі.

Норвегія не увійшла до складу Європейського Союзу, залишившись членом Європейської Асоціації вільної торгівлі,

Данія і Швеція, перебуваючи в Євросоюзі, не бажають приєднуватися до монетарної системи і вводити євро, хоча їх валюти повністю відповідають системним критеріям ЄМС,

лише Фінляндія має в цьому плані «повноцінне членство», замінивши фінську марку на євро у 2002 р.

Скандинавські країни належать до постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі частку послуг, яка у структурі ВВП становить

у Швеції – 70% (2007 р.),

у Данії – 72%,

у Норвегії – 54% та

у Фінляндії – 65%.

Питома вага сільського господарства у цих державах не перевищує 3%, разом з тим, ця галузь є високопродуктивною в усіх цих країнах, хоча кліматичні умови Північної Європи не сприяють її розвиткові.

Особливістю цього мегарегіону є досить низькі за європейськими мірками рівні безробіття. Для Данії він склав 2% (2008 р.), Норвегії – 2,5%, Фінляндії – 6,5%, Швеції 7,3%.

Швеція, Данія, Фінляндія та Норвегія мають добре розвинуті сервісні галузі, провідними з яких є банківська та страхова справа, а також транспорт.

54. Сутність та особливості середземноморської моделі розвитку (Греція, Італія, Португалія та Іспанія

Основні характеристики:

• низький рівень державних соціальних видатків у порівняні з попередніми моделями;

• низький рівень соціальних видатків балансується частково сильною підтримуючою роллю сімейних зв’язків. Сім’ї грають велику роль у забезпечені домівки та грошової підтримки;

• соціальні видатки переважно спрямовані на пенсії, існує значна сегментація платежів;

• соціальна система передбачає захист зайнятості та механізми раннього виходу на пенсію для вилучення певної частини осіб з ринку праці;

• проф.спілки є важливим елементом у централізованому процесі переговорів щодо зарплат та умов праці;

• рівень зайнятості, особливо для жінок, є досить низьким.

Основні риси сучасної середземноморської моделі 

Газетна індустрія (масова преса і медіаринки):

низькі тиражі; елітарна преса, орієнтована на висвітлення політики і дій політизованої влади. Визначальна роль у суспільній думці належить електронним ЗМІ і в першу чергу – телебаченню. Розвиток комерційних ЗМІ і у зв’язку з цим процесом – розвиток свободи преси – досить пізні і слабкі явища. Низький ступінь економічної самостійності ЗМІ.  

Політичний паралелізм 

високий ступінь політичного паралелізму; зовнішній плюралізм; журналістика, орієнтована на коментарі; телерадіомовленням керують парламент або уряд; система «політика-над-телерадіомовленням». Поширена інструменталізація медіа (використання як знаряддя досягнення власних цілей) з боку держави, уряду, партій та впливових промисловців, що мають зв’язки у політичних колах. 

Професіоналізація:

слабка професіоналізація, великою мірою зумовлена значним ступенем інструменталізації медіа. У південноєвропейських медіа відбуваються особливо гострі конфлікти навколо самостійності журналістів  та медіаорганізацій, хоча напруженість і кількість цих конфліктів пов’язані ще і з тим, що у країнах Південної Європи вони відбуваються більш відкрито, ніж в інших демократичних країнах. 

Роль держави:

сильне втручання держави; субсидування преси у Франції та Італії; періоди цензури; процеси швидкого і слабко контрольованого переходу до приватного комерційного телерадіомовлення («дика дерегуляція», за винятком Франції). Держава досі продовжує виступати в ролі власника, регулятора та надавача субсидій ЗМІ, однак ефективність її регулювання часто сумнівна. 

На медіасистеми Середземноморських держав великий вплив справили особливості розвитку політичних та соціальних систем цих країн, серед яких найголовнішими є: пізня демократизація, пізній розвиток ліберальних інституцій, поширеність у недавній історії авторитарних диктаторських режимів, розвиток поляризованого плюралізму в політичній сфері; слабкий розвиток раціонально-правової влади, високий розвиток клієнтелізму. Як було відзначено, за кількома вимірами серед країн середземноморської моделі, або моделі поляризованого плюралізму особливе місце посідає Франція. З одного боку, як і іншим країнам середземноморської моделі, їй притаманні поляризований плюралізм та значна роль держави у справах ЗМІ, сильний політичний паралелізм у медіа, проте, з іншого – ранні індустріалізація та розвиток демократії, значний ступінь розвитку масової преси; високий рівень раціонально-правової влади. За цими останніми параметрами Франція близька до країн демократичної корпоративістської моделі, про яку йдеться у наступній темі.