Проблеми демократизації політичного режиму в Республіці Корея. (Еволюцыя політрежиму)
Друга світова війна наклала значний відбиток на політичне життя народу Корейського півострова. Після закінчення війни на даній території перебували війська США та Радянського Союзу.
За рішенням Генеральної Асамблеї ООН на території півострова було створено Тимчасову комісію, що мала забезпечити і прослідкувати за процесом народних виборів. Але СРСР не визнало комісію, в результаті чого вибори провели лише на Півдні, де зараз і існує Республіка Корея, проголошена 15 серпня 1948 і визнана резолюцією ООН.
З іншого боку Північну частину під проводом Кім Ір Сена підтримував Радянський Союз. Через протиріччя американських та радянських сил на Корейському півострові розгорілася громадянська війна.
На шляху демократизації країни стояло багато перешкод. Спочатку влада була у руках корумпованого режиму перших 2х республік.
В 1961 році до влади шляхом перевороту прийшла військова хунта на чолі з Пак Чжон Хі. Цей уряд значною мірою обмежував демократичні свободи громадян, бо керувався теорією «адміністративної демократії». Тобто держава здійснювала контроль над усіма сферами людського життя. Тим не менше, така програма сприяла економічному зростанню Республіки Корея.
В результаті Пд. Корея створила власну економічну інфраструктуру й виховала клас капіталістів. Головним чином індустріалізація відбувлася за рахунок промислових працівників.
Оскільки економічний потенціал країни зробив її одним із чотирьох азійських тигрів, цілком виправдано постало питання і про покращення політичного іміджу серед країн світу.
За правління Ро Де У в 80-90х роках була проголошена амністія політичних в’язнів та дозволена діяльність опозиції. Встановлювались дипломатичні стосунки з багатьма країнами світу.
На мою думку, основна проблематика демократизації суспільства Республіки Корея полягала в тому, що після її утворення при владі були корумповані режими та військова хунта. Тобто фактично до 80х років у Південній Кореї переважала диктатура. Така влада стримувала демократичні процеси в країні, адже вони б суперечили їхній ідеології. Також пізніше велика увага приділялася економічному сектору. Намагаючись спочатку перевищити економічні показники КНДР, а потім і інших країн, мало уваги зверталося на соціальну політику.
Республіка Корея має демократичну форму правління, яка заснована на принципі розділення законодавчої, виконавчої та судової влади при їх взаємозалежності і взаємообеженні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Конституція гарантує основні права народу на свободу, соціальне забезпечення і участь в управлінні державою.
Головою виконавчої влади є президент Республіки, обраний народом. Всім громадянам гарантується особиста свобода, а також свобода слова, друку, зборів і об’єднань. Конституція сприяє встановленню атмосфери національної єдності і гармонії і має за мету досягти об’єднання Південної і Північної Кореї.
Конституція гарантує громадянам рівність перед законом незалежно від їх статі, віросповідання або соціального статусу, їх особисту недоторканність і захист у разі необгрунтованого арешту, а також свободу у виборі місця проживання. Далі, вона визнає економічні права, зокрема право на приватну власність, право на працю і обов’язок трудитися, свободу вибору професії і право на укладення колективного договору.
Чинна Конституція була прийнята 27 жовтня 1987 року. Форма правління: президентсько-парламентська. Однопалатний парламент Національні збори, 299 депутатів.
Президент обирається прямим загальним голосуванням на 5 років лише на 1 термін. Президент очолює екзек’ютивну владу, до скалу якої входять: Державна Рада, міністерства та Служба державного аудиту та інспекцій.