17. Українські землі у складі Речі Посполитої. Люблінська унія та розвиток ук.Зем. Після неї

Лю́блінська у́нія 1569 угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року. Положення Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося,що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові; передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої; Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система; За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони).Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзське, Руське(з центром у Львові), Волинське( з центром у Луцьку) та Київське воєводства. Велике князівство Литовське залишило собі білоруські землі.

Суспільно-політичні зміни після Люблінської унії Укладення Люблінською унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти. Українські землі у складі Речі Посполитої об’єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Росії. Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Згідно з ним селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Феодали одержали право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років. Третій Литовський статут остаточно зробив селянство закріпаченим станом.Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми, які поширювали освіту =>змога навчатися в західноєвропейських університетах. Але за умов зречення рідної мови та батьківської віри.

18. Соціально-економічний розвиток України у 16-17 ст.. Посилення експансії феодальної Польши

Основою економіки українських земель залишалося сільське господарство, яке забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки - феодальні господарства, які базувались на примусовій праці селян, але значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла - млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

Розвиваються державні і приватні міста. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - з тим щоби вийти з-під влади феодала.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви(Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій.) створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або реформувати її і врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства - міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої», 1577 р.), працюють на ідею унії.