9. Формування Галицько-Волинського князівства. Суспільні відносини в державі.

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської дер¬жави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Киє¬ва послаблювала вплив центральної влади, природні умо¬ви робили ці землі важкодоступними для степових кочів¬ників, крім того, князівство розташовувалося на перехрес¬ті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств про¬ти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифіка¬ції торгівлі.

10. Діяльність романа та данила. Розквіт гв держави.

Роман:втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського.;У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення;На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі»;Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року

Данило:Об'єднавши колишні володіння батька Романа, брати Данило і Василько розподілили повноваження. Перший сів у Галичі, а другий у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу, як старшому синові Романа Мстиславича.- У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини і зайняв місто Дорогочин на півночі, який перебував у володінні добжинських хрестоносців[15], - а також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом із столицею Русі — Києвом.

У 1240 році азійські полчища взяли Київ, [16], а у 1241 році вторглися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Романовичі захопили у 1244 році польський Люблін, а у 1245 році розбили війська угорців, поляків і бунтівних бояр у битві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена і Данило зміг централізувати своє управління.

Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у Золотій Орді, яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти монголам, Данило був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана у 1245 році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від монголів, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. З цією метою він уклав союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом захопив ятвязькі землі і Чорну Русь у 1250—1253 роках, ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. У 1253 році: Данило прийняв у Дорогочині титул «короля Русі» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. У 1264 році Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності.