86. Наростання кризових явищ в соціально-економічному, політичному і культурному житті Радянської України в другій половині 1960-х - першій половині 80-х років.

14жовтня 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.Брежнєв.Головою Ради Міністрів СРСР – О.Косигін.З усуненням Хрущова від влади політичний курс країни змінився,розпочалось згортання процесів лібералізаціїНа посаду Першого секретаря ЦК КПУ обраний Щербицький

Соц-ек становище УРСР у 70-ті-на початку 80-х:Негативні тенденції промисловості УРСР:Працювала на повну потужність,але мала низьку віддачу-вироби не потрібні через низьку якість;Засоби виробництва технічно застаріли,упровадження нових йшло повільно;безвідповідальне ставлення до природного середовища(концентрація великої к-ті екологічно небезпечних підприємств,створення «штучних морів»);темпи приросту примисловох продукції падають(від 8,4% у 1966 до 3,5% у 1980Негативні явища в розвитку c/г:Нераціональне використання капіталовкладень;Низька якість c/г техніки,нестача міндобрив;Слабке впровадження наукових розробок;Нераціональне використання родючих земель;Недостатній розвиток соц.сфери села,відтік молоді в міста,«поява умираючих сіл»; Освіта.Зростання шкіл, профтехучилищ, вузів з 1966 р. повсюдне введення обов’язкової десятирічної освіти, В 1969 р. було створене Міністерство освіти СРСР політизація навчально-виховного процесу. Крім того, з 1968 р. було відновленовійськову підготовку у вузах, а з 1972 р. вона стала обов'язковою в усіх середніх школах республіки.Русифікація навчальних закладів.Наука Провідним науковим центром України в 60-80-і рр. була республіканська Академія Наук на чолі з відомим вченим Б.Патоном. АН УРСР складалася З трьох секцій: фізико-технічних і математичних, хіміко-технологічних і біохімічних та суспільних наук.В 1966 в УРСР побудовано найбільший в Європі лінійний прискорювая електронів. Література й мистецтво Українська література 60-80-х рр. була гідно представлена прекрасними творами одного з ідейних натхненників руху «шістдесятників» О.Гончара («Собор»). В цей період новими ідеями і формами збагатилася також творчість М.Стельмаха («Правда і кривда»), П.Загребельного(«Диво»). І.Білика («Меч Арея»). Величезний інтерес викликали у вітчизняного читача історичні романи Ю.Мушкетика. Р.Іванченко, Р.Федорова. Параджанов - «Тіні забутих предків». Осика- «Камяний Хрест»

87. Національне питання в Радянській Україні в 1960-х першій половині 80-х років. Дисидентський рух та його придушення.

Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Дисидентський рух мав три основні течії:

1. Правозахисне, або демократичне, диссидентство Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Хельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р.

УГГ була утворена в листопаді 1976 р. в Києві. Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, М. Маринович та інші, всього 37 осіб. Загалом УГГ визначила собі широке коло завдань: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики етно-і лінгвоциду та насильницького насаджування русифікації, домагатися безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями. Це була єдина з усіх правозахисних організацій, яка не розпалася.

2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.

3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Придушення. На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки в Україні.1Зпричин:крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми. Питання, які вони порушували, не були проблемами, що хвилюють більшість населення.

Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системи й особливо. Володіючи монополією на засоби комунікації, режим всіляко перешкоджав поширенню інформації про дисидентів серед громадськості. Коли ж якась інформація все ж з'являлася, то вона звичайно була спотвореною й змальовувала дисидентів у негативному світлі.