66. Ризький договір та його наслідки

Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920.Ризький мир був завершенням переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мінську, а згодом (від 21 вересня 1920) у Ризі. Польську делегацію очолював Я. Дмовський, радянську — К. Данішевський (Мінськ) і А. Йоффе (Рига); УРСР репрезентував спершу Д. Мануїльський, а потім Ю. Коцюбинський і Е. Квірінґ.Польсько-радянським переговорам безуспішно намагалися протидіяти посол УНР у Латвії В. Кедровський, представник уряду УНР С. Шелухин та делегація ЗУНР під проводом К. Левицького. Наслідком переговорів 12 жовтня 1920 був підписаний прелімінар мирового договору та досягнено порозуміння в справі перемир'я, яке вступило в силу 18 жовтня 1920.Договір складався з 26 статей і включав ряд додаткових протоколів і умов, які регулювали різні економічно-правові питання. Він уточнював державний кордон між Росією, Білоруссю і Україною з одного боку, і Польщею — з другого. Обидві сторони визнавали незалежність України і Білорусі, «згідно з принципом самовизначення народів», та зобов'язувалися шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони, а особливо не дозволяли на творення і перебування на своїй території організацій, які «присвоюють собі роль уряду другої сторони або частини її території». РРФСР і УРСР забезпечували за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща гарантувала ті самі права своїм меншинам російської, української і білоруської національності.

Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації. Обидві сторони зрікалися воєнних відшкодувань, а РРФСР і УРСР зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї і культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені царським урядом, та виплатити їй 30 млн. золотих карбованців як винагороду за «активну участь» польських земель у господарському житті колишньої Російської Імперії. Ризький мир формально набрав чинности після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і був дійсний до 17 вересня 1939, коли його односторонньо анулював радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією.

67. Відновлення Радянської влади в Україні в 1919 р. Селянсько-повстанський рух

1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з переїздом до Харкова зазнав значних змін.

Ради існували переважно в губернських містах,на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети (ревкоми), які були опорними пунктами більшовизму і цементували диктаторський режим в Україні.

Цю ж функцію виконували і комітети незаможних селян (комнезами), які активно створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р„ коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий

Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.

Політика більшовицької влади після повернення в Україну загалом залишилася без принципових змін, проте в методах її запровадження Москва вдається до іншої тактики: в резолюції ЦК РКП(б) «Про Радянську владу на Україні» ур, 29 листопада 1919 р. зазначалося, що «РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР». Але на практиці, звісно, робилося все ДЛЯ того, щоб Україна не мала дійсної незалежності.