60. Гетьманський переворот. Скоропадський. Гетьманський уряд і його політика

Гетьманський переворот 1918 — переворот у Києві в ніч з 29 на 30 квітня 1918 року, коли гетьман Павло Скоропадський захопив владу в Україні, усунувши Українську Центральну Раду.

Павло́ Петро́вич Скоропа́дський (* 3(15) травня 1873, Вісбаден — † 26 квітня 1945) — український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 році (29.4.1918 — 14.12.1918), один із лідерів та ідеологів гетьманського руху.

Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено, ЦР розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент-сейм. Гетьманові належала законодавча й виконавча влада. Він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту(поліцію). Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося.

За часів Скоропадського відновлювалась приватна власність на землю. Передбачалася роздача землі великих землевласників малоземельним хліборобам,але за викуп. Політика стосовно робітників була невдалою. Функції профспілок обмежувалися,страйки заборонялися. На деякий час вдалося відновити свободу торгівлі й підприємництва. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках. Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорозької та Сердюцької дивізій,полку січових стрільців. Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення укр.. мови,географії України та історії.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин с Німеч.,Австро-Угор.,Швейцар.,Туреч.,Польщ.,Фінл.,В.Брит.,Франц.

Існування Української Держави П.Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії(гетьманату).Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу,що обумовило падіння такого режиму.

61 Кінець гетьманату. Утворення директорії унр та його діяльність

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Курс на повалення влади Скоропадського взяли представники КП(б) України, проросійські шовіністичні кола. Водночас ідеологи антигетьманського спротиву М. Шаповал та В. Винниченко готували повстання, налагоджуючи стосунки з українськими військовими колами. У відозві Директорії до населення йшлося про те, що гетьманська влада має бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом».

За кілька тижнів боїв війська Директорії, 14 грудня 1918 року, оволоділи столицею Української Держави. Втративши підтримку як російських монархічних кіл та українських політичних партій, так і австро-німецьких союзників, гетьман України Павло Скоропадський зрікся влади, передав її своєму уряду, а той у свою чергу передав повноваження Директорії на чолі з Володимиром Винниченком.

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко. Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію. Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян.

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.