5. Політичний і суспільний устрій на Русі.

Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію.

•  На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

•  У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».

•  Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися.

6. Культура Київської Русі

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи.:До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм(у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків.) ;Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. 2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів. Іконопис відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі -- візантійський стиль зодчества, техніка цегляної та кам'яної кладки, створення фресок та мозаїк.

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій. 4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. Поширення грамотності на Русі є наслідком розвитку давньоруської освіти. Шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики.