43. Соц.-економ. Розвиток лівобережної та слобідської україни у 18 ст. Юридичне оформлення кріпосного права.

З розвитком економіки, внутрішніх ринків помітно зростала роль України а зовнішній торгівлі. Все це свідчило про формування якісно нових економічних відносин - капіталістичних.

На Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. панували феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. Успішніше розвивалося рільництво на родючих чорноземних фунтах у південній та степовій частинах України. -Поглиблювалася спеціалізація окремих сільськогосподарських районів.. -В Україні діяли підприємства з одночасним використанням примусової та найманої праці. Поява і зростання великих мануфактур, вкладання в їхнє будівництво значних коштів свідчили про формування нового типу підприємств - капіталістичних. -Поглиблювалася спеціалізація в окремих галузях промисловості, виникали нові самостійні галузі. Продукція рудень задовольняла і населення, зайнятого в сільському господарстві. -Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі, що пожвавилася завдяки ярмаркам у Києві, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Харкові та ін. -Розвивалися міста як центри економічного, політичного і культурного життя. Наприкінці XVIII ст. кількість поселень міського типу досягла 200. Міста відігравали велику об'єднавчу роль у становленні економічної української спільності,

Кріпосне Право:-В Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, кріпосне право було остаточно юридично оформлено пунктом 8 указу Катерини від 03.(14).05.1783 р., за яким селян Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв (13% від теріторії сучасної України) повністю позбавлено права переходу і на них поширено було загальноросійські закони.-12.12.1796 р. Павло І видав указ, яким К.П. поширювалось ще на 25% теріторії сучасної України. Разом з тим -05.04.1797 р. Павло І видав маніфест, яким заборонив примушувати селян працювати у неділю та обмежив барщину не більш ніж трьома днями на тиждень. Це було перше занодавче обмеження К.П. у Росії. -Микола І звільнив посесійні селяни (приписані до заводів), але був виданий указ про залежних селян, який погіршував становище основної маси кріпосних. -У 2-й пол. 18 — 1-й пол. 19 ст. К. П. в Російській імперії набрало найгрубіших форм. Рік у рік зростали виступи селян (Коліївщина, селянський рух на Поділлі, очолюваний У. Кармелюком, Київська козаччина 1855 р. та ін.). -У 1857—1861 рр. в країні склалася революційна ситуація. Результатом її був проведений урядом Олександра ІІ ряд селянських реформ 1861-66 рр., який юридично скасував К. П. в Російській імперії.-В Галичині, на Буковині та частині Волині, які були загарбані Австрією, також зростала панщина.

44. Розвиток економіки на правобережжі та захдноукр. Землях у 18 ст. Захоплення зах.Укр. Земель Австрією.

Поділивши країну на чотири традиційні воєводства: Волинське, Подільське, Брацдавське та Київське (сам Київ лишався під владою Росії), поляки стали продавати або роздавати величезні площі незайманих земель магнатським родам. Село відроджувалося швидко, то процес відновлення міських центрів перебігав повільніше. На додаток до руйнувань, викликаних війнами, місто підривав його давній ворог — шляхта. Сидячи по своїх сільських маєтках, які постачали їй усе необхідне, шляхта всіляко заважала розвиткові міст: численні ремісники, що працювали в її маєтках, конкурували з міськими ремісниками; міщанам заборонялося займатися такими вигідними промислами, як млинарство, ткацтво, виробництво поташу й особливо високоприбуткове винокурство; багато міст були такими лише за назвою, позаяк становили приватну власність магнатів, причому до 80 % їхніх мешканців складали селяни, які обробляли навколишні землі. Незважаючи на ці труднощі, деякі міста, як, зокрема, Луцьк і Дубно на Волині, Кам'янець-Подільський та Бар на Поділлі, Бердичів та Умань у Київському і Брацлавському воєводствах, змогли значно вирости, головним чином завдяки місцевій та зовнішній торгівлі. Великий обсяг цієї торгівлі здійснювали євреї, що значно урбанізувалися. Основними продуктами експорту з Правобережжя були збіжжя та худоба. їх традиційно возили суходолом на Захід або ж до портів Балтійського моря, проте під кінець XVIII ст. польські магнати поступово стали орієнтуватися на порти Чорноморського узбережжя.

На підставі першого розподілу Польщі 1772-го року Галичина, а незабаром і Буковина, опинилися під владою Австрії. По третьому розборі Польщі до Австрії прилучено Холмську землю та окраїни Берестейського і Підляського воєводств. Але року 1809 Холмщину приєднано до Варшавського воєвідства, а після Віденського Конгресу —в 1815 році — до Царства польського.

1774р. до Австрії приєднано частину Молдавії під назвою Буковина», а до Угорщини — українське Закарпаття (або Підкарпаття). Доля цих трьох частин українського народу мала багато спільного: всі вони терпіли тяжкий гніт сусідніх народів — угорського, польського, румунського, а Австрія нічого не робила, щоб їх захистити. З другого боку, протягом цілого XIX ст. всі вони вели боротьбу проти зовн-го тиску і денаціоналізуючого москвофільства, прихильники якого доказували, що галичани, буковинці та закарпатські українці належать до російського народу, а їхня мова — до єдиної російської мови.