25.Українське козацтво у 16-17 ст.

У 17 столітті козаки були організовані у дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо

Ві́йсько Запоро́зьке або Ві́йсько Запоро́зьке Низове — у XVI столітті назва козацького війська з центром у Черкасах, а потім у Запорожжі, від середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через розходження політики керівників Гетьманщини і кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII століття, єдність Війська Запорозького як єдиного військово-політичного тіла була порушена, що відбилося в появі терміну «Військо Запорозьке Низове», яким позначали Січ і підконтрольні їй території. Військо Запорізьке Низове, як військове і державно-адміністративне утворення є продовжувачем середньовічних військово-релігійних військ-орденів Європи, а також військ-орд Азії з їх поєднанням військової, релігійної і політично-адміністративної влади в одних руках, зокрема Великої Орди (Монгольської імперії) і Золотої Орди, саме після розпаду яких і почалося його формування.

Держава Війська Запорозького в основних рисах сформувалася протягом 1648—1652 років у ході Визвольної війни українського народу. Вирішальну роль у політичному житті війська відігравав виборний гетьман, якому належала вища військова, адміністративно-політична та судова влада. Провідною верствою виступала козацька старшина, основною соціальною опорою — козацтво, особливо вільне козацтво.

Донські́ козаки (дінці́ / донці́, донське козаче військо — козачий народ, що сформувався на Дону. Розміщувалися на окремій автономній території, що називалася Область Війська Донського, займала частини сучасних Луганської і Донецької областей України і частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Історична назва пов'язана з річкою. Столиця Війська Донського з 1571 по 1610 рік розташувалася на острові поблизу станиці Раздорської, з 1610 по 1637 — в Монастирському містечку (у 6 км від станиці Старочеркаської вниз за течією Дону), в час Азовського сидіння з 1637 по 1642 — в Азові, з 1644 по 1806 — в Черкаську (нині станиця Старочеркаська), тут збирали військовий круг, приймали царських послів і царську платню.

26. Козацько-селянські повстання 16-17 ст.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Наливайко Семерій— козацький ватажок, провідник козацького повстання 1595—1596 pp. Родом з Галичини.

Друга (1625—1638) тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, найяскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кішка (1600—1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616—1622).

Намагаючись взяти під контроль перебіг подій, польська офіційна влада для придушення козацько-селянського руху відправила на Київщину 1625 р. 30-тисячне військо С. Конецпольського. Проти шляхти виступили об'єднані сили місцевих повстанців та запорожців (майже 20 тис. війська) на чолі з гетьманом М. Жмайлом.

Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько-козацьке повстання 1637—1638 pp., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були:стихійність;неорганізованість;недосконале озброєння повстанців;локальний характер дій;малочисельність лав повсталих;тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом;неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва;нечіткість програмних установок;гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки : суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби,служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу,прискорювали формування національної самосвідомості.