19. Берестейська церковна унія та її наслідки

Бересте́йську у́нію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Передумови Берестейської уніїБезпосередніми приводами до унії були:невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля. Зі самих початків частина православного духовенства відкинула унію. Уніатське ж — проголосивши унію:визнало владу римського папи;прийняло основні догмати католицької церкви;зберегло православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою;Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною);уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків;уніатська шляхта одержала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою; уніати-міщани зрівнялися у правах з католицьким міщанством.

Додатково польсько-шляхетський уряд вважав:унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої;православна релігія опинилася поза законом.

Проти унії були:українські та білоруські селяни, міщани, козаки;боротьба проти феодально-кріпосницького;проти національно-релігійного гніту;проти панування шляхетсько-католицької

православна шляхта;деякі магнати (князь Костянтин Острозький)%більшість духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника І. Вишенського.

Внаслідок опору українського і білоруського народів польсько-шляхетський уряд на початку 1630-х років змушений був видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви. Проте ці «Статті» не припинили наступу католицизму та унії. Народна визвольна війна 1648—1654 років привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі.

20. Загарбання турками і татарами Південної України і їх напади на інші українські землі.

Українські землі були одним з основних об'єктів татарських набігів. Насамперед це зумовлено: розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель.;польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була невзмозі надійно захистити свої південні кордони.;Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні; гарнізони укріплених замків слабкі; наймане військо не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татарській кінноті.

У 1448 p., підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння,( українські землі), але це не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля.

На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем.Це дало змогу для грабіжницьких нападів татар на українські землі.

Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.

Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії. Це було зумовлено низьким розвитком економіки ханства (не могла забезпечити ні потреб держави), що підштовхувало правлячу верхівку до зовнішньої активності — союзів з державами та грабіжницьких набігів на сусідні землі.

. Ці та інші чинники наприкінці XV — початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель