25.Сенс платонівського міфу про печеру.

Міф про печеру (або «Платонівська печера», «Алегорія печери») вважається наріжним каменем платонізму  та об'єктивного ідеалізму в цілому. 

Основна ідея: Нефілософи прирівнюються до в'язнів в печері, які можуть дивитися тільки в одному напрямку. Позаду них горить вогонь, а перед ними виступає стіна. Між ними та стіною немає нічого, вони там бачать тільки власну тінь та тінь речей, які проходять між їхньою спиною та вогнем. Вони змушені вірити в реальність цих тіней, більше того, вони не мають уяви щодо причин тіней. Врешті-решт одному із в'язнів вдається втекти із печери. Вперше він може побачити у світлі сонця правдиві речі і усвідомлює, що був обдурений тінями. Якщо він є філософом, він повинен повернутися в печеру та звільнити всіх інших в'язнів. Проте, оскільки він буде осліплений сонцем, не зможе добре розрізняти тіні та його не будуть сприймати інші в'язні. Інколи в царстві явищ можна знайти також близькі до царства ідей явища, наприклад, геометричні форми.

Отже, для Платона печера являє собою чуттєвий світ, у якому живуть люди, подібно в'язням печери, вони вважають, що завдяки органам почуттів пізнають справжню реальність. Однак таке життя — всього лише ілюзія. Від істинного світу ідей до них доходять лише неясні тіні. Філософ може отримати повніше уявлення про світ ідей, постійно ставлячи собі питання і шукаючи на них відповіді. Однак безглуздо намагатися поділитися отриманим знанням із натовпом, який не в змозі відірватися від ілюзій повсякденного сприйняття.

26.Вчення Аристотеля про матерію та форму. 4 причини виникнення речей.

Творчість Арістотеля (384—322 до н. е.) належить до періоду пізньої класики. Він був систематизатором знань доби античності в галузі природознавства, гуманітарних знань, логіки, філософії, етики, естетики. Основою природничо-наукових поглядів Арістотеля є його вчення про матерію і форму.

Світ складається з речей, кожна окрема річ є поєднанням матерії і форми. Матерія сама по собі — безформне, хаотичне, пасивне начало, тобто це матеріал, те, з чого виникає річ, її субстрат. Щоб стати річчю, матерія має набути форми — якогось ідеального, конструктивного, моделюючого начала, що надає речам визначеності, й конкретності. Як матерія, так і форма є вічними. За Арістотелем, кожна річ — це поєднання матерії і форми.

Однак саме формі, а не матерії Арістотель явно віддає перевагу, переконаний у тому, що саме в ній, а не в пасивній матерії міститься джерело індивідуалізації і діяльності.

У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:

1. Матеріальна причина. Тобто те, з чого виникають речі. Такими, наприклад, є мідь для статуї, срібло для чаші, глина для горщика.

2. Формальна причина. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю.

3. Рушійна причина. Це – джерело, звідки бере початок рух.

4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію).

Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин й існують речі, що містять свої начала в самих собі.